Читати книгу - "Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки"

Селіна лежала на хутряному плащі, її серце ще не заспокоїлось після того, як їх тіла злились у єдине ціле. Вона відчувала кожен імпульс у своєму тілі, як відлуння їхньої близькості. Ріґор лежав поруч, його погляд був глибоким і проникливим, як ночі, що не мали кінця. Повітря навколо них було пронизане магією, що досі тривала.
—Ти відчуваєш це? — його голос ледь торкнувся її вух, але звучав так, ніби він вкладав у кожне слово цілий всесвіт.
— Що це з нами? — її голос звучав тихо, як шепіт вітру, але в ньому була тінь великого сумніву, який не дав їй спокою. — Як так сталося, що я відчуваю тебе настільки глибоко, настільки сильно? Я не можу пояснити, чому я так прагну тебе, чому моє серце б'ється тільки за тобою...
Ріґор усміхнувся, але в його очах був біль, наче він вже давно знав відповідь. Він підняв свою руку і поклав її на плечі дівчини, ніжно торкаючись її шкіри, але одночасно в цьому доторку була сила, яка могла розірвати все навколо.
— Це не випадковість, Селіно. Це не просто бажання чи магія, — його голос був спокійний, але кожне слово здавалось відгомоном величезної тіні, що огортала їх. — Ми зв’язані не просто почуттями. Це те, що було написано задовго до того, як ми зустрілись.
Він зробив паузу, немов шукаючи потрібні слова, і його погляд знову зустрів її.
— Ти відчуваєш, правда? Це більше, ніж просто пристрасний порив. Ми з'єднані чимось вічним, чимось, що існувало до нас і буде існувати після. У твоїх венах тече те, чого ти не розумієш ще, але що вже пробудилося. Я відчуваю твою душу, і ти відчуваєш мою. Ми з тобою поєднані на більш глибокому рівні.
Селіна не могла одразу відповісти, але її серце билося сильніше від того, що він сказав. Її розум спробував втекти від цих слів, від цієї правди, але частина її душі знала, що це було саме так. Що їхній зв'язок не був випадковістю. І вона не могла встояти перед цим відчуттям.
— Ти маєш на увазі, що все це... все це було долею? — її голос ледь чутно здригався, немов від холодного вітерцю, що пройшов повз. — Що я повинна була зустріти тебе? Що я була... обрана?
Ріґор засміявся тихо, але в його сміху не було радості, лише біль. Він сів на підлогу, обережно підняв її голову до себе, так що їхні погляди знову злились в єдине ціле. Його вираз очей був пронизливим, але ніжним.
— Не «обрана», — він відповів, і його голос був низьким і інтимним. — Просто... ти завжди була частиною цієї історії. Ти моя... рівна. Ми разом становимо ціле. І ти, Селіно, ти більше, ніж просто дівчина, більше, ніж просто людина. Ти — частина світу, де ми з тобою з'єднані, навіть якщо не розумієш це зараз. Твоя кров, твоя душа, все, що є в тобі... воно розповідає про нас, про наш зв'язок. Ти належиш мені, як я належу тобі.
Селіна відчула, як її серце заповнює важке почуття. Це не був страх, а скоріше відчуття великої сили, яке наповнювало її. Вона була зв'язана з ним не тільки фізично, а й духовно, на рівні, який не могла пояснити. Це було більше, ніж бажання. Це було те, чого вона ніколи не шукала, але чого її душа прагнула з усіх сил.
— Я не знаю, чи готова я до цього, — зізналася вона, її голос тремтів від неспокою, але також від глибокої зацікавленості. — Але я відчуваю... я відчуваю, що це те, що повинно було статися. Що ми не можемо уникнути цього.
Ріґор тихо нахилився до неї, його губи майже торкнулися її волосся, коли він прошепотів:
— Бо це не просто вибір. Це те, що вже сталося. Ми з тобою стали частиною одного світу, і ніхто не може це зламати. Ти — моя. І я — твій.
І в цьому шепоті була вся їхня історія. Всі їхні минулі і майбутні життя, всі обіцянки і темні об'єднання, що ніколи не будуть порушені. Це був зв'язок, який мав змінити усе, і він вже не міг бути розірваним.

***
Ріґор замовк на мить, його погляд ставав все більш глибоким, і в його очах запалала темна печаль. Він опустив голову, наче намагаючись знайти слова серед темряви своїх спогадів. Його руки, які тільки що торкалися її, тепер були затиснуті в кулаки, і вони тремтіли від того болю, який не проходив роками.
— Я не завжди був таким, — почав він, його голос звучав чужо для нього самого. — Коли я був молодим, я теж мав мрії... Я був як ти. Безтурботний, повний надій, повний життєвої енергії. Я був людиною.
Селіна прислухалась, дивлячись на нього і її серце стискалося від непередбачуваних емоцій. Вона не могла уявити його таким. Вона бачила в ньому тільки силу і таємничість. Але зараз, коли він говорив так тихо, вона відчула щось більше — і біль, і втрату, і страх.
— Я був замкнутим в своєму світі, жив серед людей, серед моєї родини... — він затримав погляд на її очах, мов шукаючи в них те, що допомогло б йому рухатись далі. — Та одного дня я зустрів її... Вона була, як ти. Незвичайна. Тільки вона не була людиною. Я не знав про це тоді.
Селіна відчула, як її груди стискаються від співчуття, але не промовила ані слова.
—  Як і я, вона жила серед людей. Вона спостерігала за мною, і я, як дурень, закохався в неї. Вона була, як світло, що притягувало мене. Я не міг відвернутися, навіть коли побачив, що все, що з нею пов'язано, — це смерть і тіні.
Ріґор на мить зупинився, мовби переживаючи знову кожен момент цієї трагедії. Його голос став важчим, а очі ніби ховалися від цієї правди.
— Я не знав, хто вона насправді. Тільки коли вже був в її руках, коли вона вклала у мене свою темну силу... я зрозумів, що її природа не дозволяє нам бути разом. Вона була вампіром, і вона перетворила мене в себе. Я став тим, чим ніколи не хотів бути. І це стало моїм прокляттям.
Селіна відчула, як її серце стискається від співчуття до нього. Вона уявила собі цей момент — як він був молодий, закоханий, як усі ці мрії обрушились в одну мить, і він став тим, чим зараз був.
— І після цього, я… я був змушений жити в тіні, серед ночі. Я став відлюдником, бо ніде не було місця для мене. Я втрачав все, що любив, я став чужим для світу, але ще більше — чужим для себе. І ця темрява... Вона слідувала за мною. Я ховався від себе, від цього прокляття.
Селіна пригорнулася до нього, її серце билося швидше від того болю, який вона відчувала разом з ним. Тепер вона розуміла більше, ніж будь-коли. Її зв'язок з ним не був випадковістю. Він сам був частиною її власної темної долі, частиною її власної таємниці, що ще тільки починала розкриватися.
— Я зрозуміла, чому ти так довго тримався від мене, чому твої кордони були такими непорушними. — Її голос став м'якшим та сповненим розуміння. — Ти боявся знову потрапити в пастку цієї темряви... Ти боявся, що я стану частиною твоєї руйнівної історії.
Ріґор тихо кивнув, його погляд став глибшим, ніж будь-коли.
— Ти стала тією, якої я боявся, але і якої не міг не шукати. Ти — моя відповідь. Моя частина. Я не знаю, як це сталось, але це... це доля. Ти — ключ до того, що я шукав усе своє життя.
Вони сиділи разом, їхні серця відчували одне одного. І Селіна нарешті зрозуміла, що вона не просто стала його коханкою чи частиною його долі. Вона була частиною його порятунку. Вона була його шансом зламати прокляття, що тримало його протягом століть. І хоча ця сила була страшною, вона була такою ж глибокою, як і їхнє почуття одне до одного.
— Я не знаю, що буде далі, — прошепотіла вона, і її руки знайшли його, тягнучи ближче до себе. — Але я готова пройти через все з тобою.
Ріґор нахилився і поцілував її, і цей поцілунок був вже не тільки знаком їхньої пристрасті, але й відданості. Відданості, яка була глибшою за слова, яка була цілим світом між ними.