Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Іван невпевнено подивився на Тимка, ковтаючи не тільки тривогу, а й відчуття, що його ноги щось тримають на місці.

— Ну… що думаєш?

Тимко присів ближче до одного зі слідів, не торкаючись його, але вивчаючи уважно, як криміналіст на місці злочину.

— Думаю… це, можливо, сліди якогось звіра.

— Чого це за звір такий? — запитав Іван, намагаючись, щоб голос звучав спокійно, але вийшло трохи пискляво.

Тимко на мить задумався, зморщивши лоба.

— Може, лось?

— Лось? — Іван обурено розвів руками. — А чого він тут робив? Селфі біля млина?

— Не знаю. Турист, — відповів Тимко серйозно. — Може, заблукав. Може, загуглив “атракції Шпилів”.

Іван зітхнув і закотив очі.

— Добре. А якщо це не лось?

Тимко ще раз подивився на сліди. Вони виглядали… занадто правильними. Не природними. Симетричні, глибокі, з чіткими краями, немов щось тяжке пройшло тут крок за кроком, залишаючи після себе відбитки не копит, а… ніби щось середнє між копитом і… чимось технічним.

— Тоді це щось таке, що тут не мало б бути, — відповів він тихо.

— І я про те ж, — сказав Іван. — Це… неправильне.

Раптом Іван різко обернувся й застиг.

— Ти теж це відчуваєш?

Тимко завмер.

— Що?

— Що ми тут не самі.

Тимко не став сміятися, як завжди. Зазвичай він жартував у найнапруженіші моменти. Але зараз — ні. Зараз повітря ніби стиснулося навколо, стало густішим, вологішим, і разом із цим з’явилося відчуття, що за ними стежать.

Вони обидва мовчки стояли, прислухаючись.

Жодного руху.

Але тиша була не звичайна. Вона неспокійно тиснула на вуха, як ковдра, під якою хтось ховається.

Несподівано Тимко рвучко схопив Івана за плече.

— Ходімо звідси, — сказав він різко.

Іван не сперечався.

Вони швидко рушили в бік села, майже бігцем, хоч не подавали виду, що біжать. Просто дуже активно йшли.

Сліди залишились позаду.

Мовчазні.

Глибокі.

Ненормальні.

І надто… свіжі.