Читати книгу - "Кіоск"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(налив собі чарку та випив)
Антоніна Петрівна: То й що – знайшли? І чому, дозвольте спитати, ваша мати називала вас Жориком?
Арчібальд Клавдієвич: Тому що за паспортом я є Георгій. А це моє, так би мовити, сценічне ім’я. Що за вечір сьогодні такий. Був один Арчібальд… А де ж ваша охорона, Жорику, де костюм? Ось це і є мій костюм на цей час. У 25 років я захистив дисертацію з математики й був одним з наймолодших наукових співробітників інституту. Я дужа захоплювався складними математичними розрахунками та можливостями людської пам’яті. Й як типовий вчений ніякої уваги не звертав на одяг та вигляд.
Антоніна Петрівна:
Арчібальд Клавдієвич:
Михайло Борисович: зранку ви складали інше враження…
Арчібальд Клавдієвич: То є так. Але одного разу, уві сні, я побачив карткову колоду за якою сходило сонце. Після цього я став одним з найяскравіших та найуспішніших гравців у покер. За один тиждень я міг стати мільйонером та повернутися до жебрацтва. Одного разу, я навіть хотів звести рахунки з життям, але мене врятував один священик та відвід до свого монастирю. Там я прожив сім років.
Отець Микола (підняв голову та повернувся до Арчібальда): Георгію, це ти?!!
Арчібальд Клавдієвич: Вже п’ять хвилин я намагаюся звернути твою увагу на мене, але ти зосереджений на своїй книжці та не реагуєш на оточуючий світ?
(вони обнялися)
Отець Микола: ти повернуся? Чому? Де твоя квартира, робота, де твоя мама?
Арчібальд Клавдієвич: мама померла вже багато років тому. Квартиру я продав й гроші направив на розробку надшвидкого двигуна… Тиж пам’ятаєш як я хотів його побудувати! Я жив у своїй лабораторії і вже ось-ось мав отримати дослідний зразок. Але мені не вистачило трохи коштів. І ось я тут!
Отець Микола: Не бачу ніякого зв’язку між коштами та нашим маленьким містечком, яле я дуже радий тебе бачити!
Михайло Борисович: зустріч друзів – що може бути краще. Георгій Арчібальдовичу, наливай!
Арчібальд Клавдієвич: Свого часу, коли я жив у монастирі, братія різними засобами намагалася пояснити мені суть та необхідність віри. Та вченому нічого не можна пояснити мовою емоцій. Ми потребуємо цифр та розрахунків. І ось одного сталося наступне. У настоятеля був син, дуже кмітливий та симпатичний малий. Але він зовсім не був схильним до точних наук. Одного разу, на річному екзамені з математики він отримав двійку. Через тиждень була друга спроба. Якщо знову провал – другий рік та повна ганьба для батьків. Настоятель з ченцями робили свою справу – кожного дня молилися. Але знання ніяк не з’являлися у маленькій голові. Тоді я посадив його поруч із собою та за чотири дні вивчив з ним весь курс математики за рік. Я був впевнений, що мінімальна оцінка, з якою він напише іспит – добре. І ось настав ранок екзамену. До мене заходить його мати й каже – усе відміняється. У сина температура 39. Я заходжу до нього в кімнату й бачу – біля нього сидить батько, поклавши одну руку йому на лоба, а іншою держить хрест та читає молитву. Я хмикнув, та вийшов. Через 10 хвилин за мною вийшов хлопець! Він практично одужав! Коли я запитав у настоятеля, що таке він там читав, то отримав наступну відповідь: «Я звернувся до Господа із словами молитви. Але не за здоров’я сина. Я сказав йому, подивись, скільки людей намагаються допомогти, усі вони безкорисливо, від усьго серця стараються! Дай нам своєї благодаті, допоможи не пропасти цим зусиллям. І ось, бачиш – все сталося. Якщо дуже попросити – то Господь завжди допоможе»! Я зрозумів, якщо атеїсти та вірячи разом беруться до справи, то зупинити їх неможливо. За цим столом є різні люди, але вони всі об’єднані почуттями дружби та поваги. Разом – ми сила. Так є і так повинно бути.
(присутні випили, Леон Якович пішов танцювати з Антоніною Петрівною. За столом залишились Арчібальд та отець Микола. Михайло Борисович трохи подалі від них слухав їх бесіду).
Отець Микола: Поясни мені, Георгій, що це таке з тобою сталося. Я так зрозумів, що зранку тут тебе всі прийняли за великого багатія.
Арчібальд Клавдієвич: Так і було зранку. Мене запросили на велику гру. Таку велику, що навіть надали персональну охорону та новий костюм. Я позичив кошти та приїхав. Цієї суми мені б точно вистачило на закінчення розробки… А потім у мене була гра. Гра на усі мої кошти. І я програв. Не знаю чесно чи ні діяли мої суперники, але коли все закінчилось, мене попросили вийти вон. Цей костюм на мені та портфель з документами – все, що у мене залишилось. Приймеш мене знов до монастиря? (посміхнувся)
Отець Микола: Земля кругла. Все колись, рано чи пізно, повертається на круги своя. Блудні сини Господа, знову потребують нових поштовхів та нових знань про природу устрою світу. Звичайно, ми давно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кіоск», після закриття браузера.