Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

Дівчина зачаїлася, обережно зійшла зі стежки і наблизилася до дерева, широкий стовбур якого мав би сховати її.

— Чи ти тільки говорити ладен? — гаркнув хтось.

Відмежована тополиною алеєю, простора галявина тягнулася аж до студентської половини парку, котру надійно замикала огорожа. Канре помітила віддалік трьох юнаків. Четвертий стояв спиною до неї. Один проти трьох, отже. Вочевидь, вони хотіли поспілкуватися без свідків, якщо зайшли так далеко. Усі аристократи — світлий одяг видавав.

— Знов нагадую, що ви, боюся, не зовсім правильно зрозуміли мене, — відповів четвертий юнак. Надто спокійно як на того, хто втрапив у біду. Хоча хто тих вищих збагне.

Дівчина примружилась: очі часом підводили її після нічного читання й шиття. Проте тепер білявець і його голос сплелися в одне.

Знову він. Знову Прест.

Канре припала до дерева. Сподівалася, що її не помітять, — студенти були надто зайняті суперечкою. А якщо й помітять — то що ж, із цього, покинутого боку парк уже не є закритою територією. Утім, їй не хотілося стикатися ні з ким у безлюдному місці, без плаща з гербом, ще й з розметаними косами, як у дівчат із дому Мамці Роли.

— Може, повториш, які вислови ти дозволив собі про маестра Мерселлі? — спитав гнівно один із трьох суперників Преста.

— Щось про слабкість дому, чи не так? — докинув інший.

— Овва, як у вас люблять перебільшувати сказане, — відказав маестр Жаррак. — Мої вислови стосувалися суто нашої лекції з історії. Хотілося подискутувати, та, бачу, тут не визнають дискусій.

— Приїхав з Альтеса — там би й сидів, якщо тобі наші звичаї не до смаку, — похмуро відказав найвищий зі студентів і ступив крок уперед. — Захищайся. Ти образив честь мого дому, і, як велить звичай, я не пробачу цього.

Канре затамувала подих. Острах потрапити чаротворцям під гарячу руку змусив її присісти в траві. Подумки дівчина подякувала Юонні, котра розлила чай на її світлу сукенку, тому сьогодні дівчина мусила ходити весь день у непримітній коричневій.

— Я б волів, щоб ми всі зберігали холодну голову, — відповів Жаррак різкіше.

Дівчина помітила, що він обома руками спирається на довгий чорний ціпок. Певніше за все, то був його артефакт для чаротворення.

— Скажи краще, що просто хочеш голову зберегти. І, можливо, я пожалію тебе. Якщо вибачишся, — відказав ображений студент. — Як слуга.

— Чи у Вінні не вчать і цього? — докинув один із його посіпак.

— Захищайся, — повторив перший. Артефакт, інакшої форми, був і в його руках.

Жаррак стояв непорушно. Проте щось клацнуло — а тоді різка хвиля пригнула траву і шурхнула, як невидима смерть, повз схованку Канре.

Дівчина сахнулася.

Жаррак стояв непорушно.

— Маестри, я нагадую: заборонено використовувати бойовий чар поза полем бою чи дуелі, — вигукнув він і ширше розставив ноги, мовби це мало убезпечити від наступної атаки. — Так каже закон вашого короля.

— Не тобі про королівські закони говорити. Або захищайся, або… — суперник не закінчив речення.

Він змахнув артефактом. Срібні іскри, котрі сипонули увсебіч, залили сутінки спалахами.

Канре дивилася, як ті іскри тануть у траві. Вона вловила момент, щоб обійти студентів, і тепер краще бачила їхні лиця. Сподівалася, що з нового місця для спостереження заклинання не зачеплять її.

— От синька, скосив… — прошипів нападник.

Жаррак стояв непорушно. Він усе ще спирався на ціпок і відкарбував:

— Я не використовуватиму бойового чару.

— Та ти… ти й не чаротворець узагалі! Тобі просто дали гарну цяцьку, так? Щоб родину не соромив, так?

— Вважайте, як вам хочеться, маестри.

— Тебе тому й тримали в Альтесштадті — щоб ніхто не дізнався, що ти безчарний.

— Так і є. Дивись, як він тримається за свою паличку!

Жаррак стояв непорушно.

Тоді артефакт у руках Мерселлі розгорівся, як вуглина. Студент змахнув ним — куля на ланцюзі зірвалася в повітря і зі свистом упала на голову Преста.

Ціпок у Жарракових руках метнувся вгору і відбив атаку. Канре заледве вловила його рух, але артефакт суперника за пів подиху спочивав, згасаючи неподалік у траві.

Прест показово повільно опустив ціпок і впер у землю. Високий студент розтирав руку. Канре не була певна цього, але видалося, що Жаррак дотримав слова і не застосував чаротворення.

— Нахаба — от ти хто, — прошипів Мерселлі. — Соромиш ім’я свого дому, відмовляючись дати гідну відсіч.

— Я відмовляюся порушувати закон Франу.

Студенти застигли в нерішучості. Але тут Мерселлі підійшов ближче. Тоді — замахнувся і вдарив Преста кулаком в обличчя так, що нижчий та хирлявіший Жаррак заточився. Але він швидко відновив рівновагу, сплюнув і спитав:

— Усе?

Мерселлі відповів новим ударом. Цього разу Прест упав на одне коліно, та за кілька секунд підхопився.

Канре з острахом помітила, що на чаротворцевому лиці проступила хижа посмішка.

— Тепер усе? — процідив він, мовби намагався роздратувати нападника і мав із цього непоясниме задоволення.

На Мерселлі слова дійсно подіяли, мов запалювальний порошок: він гарикнув, схопив Жаррака за вилогу і вдарив у голову. Тоді зацідив кулаком у живіт. Білявець хитнувся й після наступного удару повалився на землю. Суперник кинувся на нього. Двоє інших рвонули допомогти своєму другові, та, бачать вищі, той не потребував великої помочі в тім, щоб віддухопелити Преста. Вони товкли його носаками туфель у спину, у голову, ніби сп’яніли. Ніби побачили в скоцюбленій фігурі уособлення чогось огидного і неприйнятного для них усіх.

— Щоб ти здох, — видушив Мерселлі, коли врешті заспокоївся. Він підібрав свій артефакт із трави й кивнув до друзів: — Ходімо, хай віннська цяця витре соплі.

Жаррак застогнав і повільно звівся на ліктях. Похитав головою — мовби перевіряв, чи на місці. Сів.