Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

-А ти все книжки читаєш, Августине!

-Авдію, ти тут. Як сам, як Тоня?

-Друже… - Авдій розповів всю історію.

-Господи, Господи, Лемко. Невже й вони до тебе дібрались?

-Ти знаєш їх двох?

-Особисто, на щастя, ні. Але ти ж знаєш, мій кращий друже, що я є в Опорі, а серед нас ходить легенда, що покійний очільник зміг залишити шрам одному кдбісту на черепі, підкравшись позаду та нанісши його ножом, але він не передбачив те, що разом з Лаврентієм був Берій. Останній вистрілив прямо у серце покійному Ярославу, а Грицена у той день врятували, зашивши йому шкіру на черепі. Опір найгірший ворог для них, бо ми зрадники. А для кдбіста гірше ворога народу нікого немає.

-Краще б він помер у той день.

-І не говори, Лемко, ти обрав їх сторону, так?

-У мене немає вибору, Август.

-Є, завжди вибір є, ти можеш вступити до нас.

-І все життя переховуватися і жити з ризиком смерті? Ти про Антоніну мою подумав? Її мале серце не зможе пережити втрату ще й мене.

-Гаразд, Авдію, я тебе не звинувачую, лише розумію. І розумію, чим це зможе закінчитися для мене, але ти не хвилюйся… Ходімо, у нас пари ось-ось мають розпочатися.

-Я не здам, ні за які гроші, ні за які шантажі. Ти з дитинства поруч зі мною, Августине, ми дуже багато пережили, щоб одне – одного втратити.

-Дякую, що ти це розумієш. Я молитимусь за твою грішну душу, Авдію, аби тебе після всіх твоїх гріхів зміг простити Бог.

Зайшовши у двері університету, студент побачив неймовірно нанесений стиль, який був у інтер’єрі універу. Такий єдиний та неповторний серед усіх у місті. Зроблені із білого мармуру великі сходи, картини різних художників, як з часів античності, так і з часів відродження. Різноманітні графічні таблиці, розрахунки та схеми. Портрети відомих викладачів університету і кольори… Кольори спокою, неначе ти знаходишся вдома, лише галас сотень студентів перебивав затишок. Постелені у наукових відділах килими, різні нагороди у сфері економіки та архітектури. Все це заслуги багатьох людей, які тут працюють, але найголовніші зробив Василь Пантелеймонович.

-Я тебе покидаю, Авдію, мені у інший корпус. Зустрінемось тут у 12:30. Бережи себе, і не забувай, що я надеру тобі зад, якщо з тобою щось трапиться. – усміхнувся Августин.

-Так – так, бувай, кучерявий. – вигукнув Лемко.

Стіни заговорили до Авдія:

-Хіба ти не бачиш його, студенте? Так – Так, Пархоменко, твоя ціль.

-Колись Лаврентій завербував його, запропонувавши великі гроші, щоб він вчив студентів бути рабами Партії.

-Так – так, я пам’ятаю, я все чула. Зараз він мовчки у свій щоденник, що передає усю інформацію агентам за кордон, яку чує від представників вищих чинів, з якими зустрічається.

Авдій не чув стін.

Пролунав дзвінок – і зала вмить стала пустою. Студенти розбіглися по авдиторіях, як таргани, коли вмикається світло. Аудиторія 103, предмет «мікроекономіка», викладач Пархоменко Дмитро Вікторович. Статний чоловік, із закрученими вусами над губою. Погляд сокола, який відразу впав на Авдія, коли студент зайшов у клас.

-Щиро радий вас вітати, юні студенти. Я Пархоменко Дмитро Вікторович кандидат економічних наук у сфері «Мікроекономіка». Що ж на мій предмет обов’язково потрібне бажання до вивчення та бодай зошит та ручка, у якому ви зможете конспектувати. Конспекти мене не хвилюють, я перевіряю лише ваші знання та підсумовую їх на екзаменах. Всього – на – всього у нас 10 занять, на кожному з яких буде можливість вас опитати та поставити оцінку. 5 та 10 заняття підсумовуються контрольними роботами. Питання є? – погляд Пархоменка тримався на Авдії. Він щось відчував

-Ні, Дмитре Вікторовичу(хором)

-Що ж тоді розпочинаємо заняття.

За годину двадцять пройденого часу, Авдій все ж у думках гадав із чого йому почати. Університет Блага був повний пацюків, але які серед них найогидніші – це була загадка для юного студента.  Все ж у Авдія гарно розвинений мозок, який відразу підкинув йому, як копійку у верх, ідею: «вищі чини ієрархій будь-якої установи заповнені брудом більше, аніж прості громадяни, хоч і останні самі роблять своїх керівників такими, але неодміно точно, що вони не змушують їх зраджувати ідеалам комунізму». І ось вони знову зустрілись поглядами. Молодий орел спостерігав за старим соколом. Гострокрилий хижак програв поки що молодому орлу, він відчував, що той стане причиною його смерті.

-Ну що ж, шановні студенти, пару завершену. На наступний раз вивчити тему «Вступ до економіки». Книжку зможете взяти у нашій бібліотеці. Сторінки 1 – 25. Нехай щастить.

Майже у бігу Дмитро Вікторович покинув кабінет, аби в зайвий раз не бачити на собі погляд Авдія. Щось у середині хлопця почалось змінюватися. Жалість у моменти роздуму зникала, була лише ціль. Лемко не впізнавав себе, йому було важко усвідомлювати те, що він стане рукою смерті, віддаючи накази катам, які виконуватимуть їх. Сестра… Ось про що Лемішин перейматиметься завжди, і тисячу смертей будуть лише краплиною у морі, коли мова йтиметься про Антоніну.

«А що, як це не він…? Що як я підставлю ні в чому не винну людину. Не може так бути, що мій перший викладач стане моєю першою ціллю. Потрібно прослідкувати… Потрібно, – завмер хлопець і додав: - змусити його боятися, щоб він сам прийшов до мене в руки. Усі докази, які я зберу проти нього, я використаю на судді власної свідомості, де буде совість, людяність та віра, аби доказати їм, що я можу вписати ім’я Дмитра Вікторовича у червоний лист».

11:00

Коридор. Місце, де збиралися усі, аби бодай щось обговорити. Викладачі зрідка, але також сиділи тут. Пархоменко, повільно попиваючи водичку, лише згадував погляд його нового студента. Для нього, для викладача, він не був учнем. Кошмар… Ось хто Авдій для Дмитра Вікторовича, адже навіть за згадку про нього, у викладача боліло серце.

-Чому ж… Це не вони, вони не могли послати свого, аби перевірити мене. Я ж їм всю душу віддав. Всі свої роки я працював на них, ну й що, що я передаю інформацію про нас, я лише хочу, аби у нас все було краще… Чому цього не розуміють КДБісти, чому… Нехай би той день, коли я побачив Лаврентія ніколи не наступив.