Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ні, не проти. Просто це було так несподівано і так по дорослому. По хорошому, ти маєш залишати справу своїм дітям.

— Це буде доречно, пізніше, коли вони з'являться. Тоді я напевно перегляну заповіт.

— Дуже на це сподіваюся. Просто справа твоєї сім'ї має залишитися у твоїй сім'ї. Антуане, ви згодні?

— Абсолютно.

— Де Альфред?

— Скоро буде.

Альфред приїхав хвилин за десять і, судячи з нього, трохи захекався.

— Доброго дня, Ваша Величність.

Король тільки кивнув.

— Розібрався з лікарем?

— Так, його затримали і завели справу, все занадто каламутно. Його якраз допитують, з'ясовують його спільників.

— Спільників?! — здивувався король.

— Так сер, він продавав нелегально ліки, які виділялися на корабель, і це тільки те, що на поверхні. У нього знайшли заборонені наркотичні речовини.

Я присіла за стіл. Насті просто пощастило долетіти на Афон живою. З таким халатним ставленням лікаря до здоров'я пасажирів.

Чоловіки теж присіли за стіл. Мене попросили розповісти про своє рішення щодо заповіту. Король задоволено кивнув і звернувся до Альфреда, афонською мовою:

— Я сподіваюся, ви найближчим часом одружитеся.

— Так сер, тільки нехай спочатку її наставник відгуляє своє весілля.

Я посміхнулася, бо зрозуміла сенс сказаного. Як виявляється сотня слів не так уже й мало. На моніторі, що висів на стіні, відобразилася фотографія виклику Каянка, з яким тільки нещодавно спілкувалися. Ми з Антуаном переглянулися.

— Вибачте, я відповім.

Перевела відеоконференцію собі на планшет і одягнула навушник. Каянк попросив дозволу прилетіти раніше. Сказала тихо про це Антуану. Він мені кивнув. Швидко дала чоловікові відповідь. Він виглядав наляканим і мене це напружувало. Він швидко сказав, що він із дружиною вже в космопорті і завтра вранці будуть вже на Афоні, попросив, щоб їх зустріли. Домовилася і перервала відеозв'язок.

— Щось сталося?

— Не знаю. Каянк, щось нервує. Я б навіть сказала, наляканий дуже сильно. Завтра вранці прилетить.

— А хто він за національністю, я таких істот не бачив, — сказав король.

— Кінц. У них щось є від птахів, віддалено нагадують.

— Скоріше тільки дрібним оперенням на тілі, — сказав Антуан. — Хм, може воно й на краще, що він раніше приїде.

Антуан подивився, що король не розуміє, що нам потрібно від цього Каянка, пояснив.

— Ми викуповуємо його компанію, заради патентів, які вони мають, — король насупився, — їхня компанія — банкрот, і щоб її воскресити, потрібно занадто багато грошей. А ось розробки, які за життя компанії вдалося зробити і запатентувати, коштують дорого. І викуповуючи їхню компанію ось так от цілком ми добре економимо. Плюс тепер ті, хто платив їм за використання їхніх патентів, платитимуть нам, там невеликий відсоток, але теж приємні дрібниці.

— Хороші такі дрібниці набігають, — хмикнула я. — Залишилося за малим, робочі потужності докупити.

— Дай їм кілька днів, — сказав Антуан і пояснив Олександру, — будівництво кораблів справа дорога і клопітка. І нам трохи не вистачало для будівництва з нуля — одне це патенти, оплата яких коштувала б нам щороку надто дорого. Тепер залишилося викупити один завод і пазл складеться. Тільки поки хлопці рогами упираються ціни собі не складуть. А самі повільно і вірно загинаються. Можна ще кілька днів почекати до їхнього майже банкрутства і викупити за мінімальною ціною.

— А якщо хтось перекупить? — запитав король.

— Є такий малоймовірний варіант. Але якщо для нас це відсутній шматочок мозаїки, який ми швидко приведемо до ладу. То для того, щоб вони могли самостійно існувати і виробляти деталі кораблів, їм потрібні постійні замовлення від якихось корпорацій, як наша. А замовлення до них не надходять, бо вони ціни непомірні луплять. От і загинаються.

— Дзвонять, — сказала я.

— Відповіси їм, я їхній свист погано розумію.

Король з Альфредом з цікавістю спостерігали за переговорами. А я встигла тільки коротко привітатися. Як на мене спробували наїхати і натиснути. Типу якщо ви зараз не викупите, то ми продамо іншим, і так багато охочих їх викупити.

— Так вперед нехай вас хтось інший викупить, — відмахнулася я.

Напійник на тій стороні екрана посірішав ще сильніше, ніж його природний колір шкіри, і перервав зв'язок.

— Засікаємо час, — сказала я з посмішкою, — хамуватий він, може ціну знизити.

— А це хто був?

— Напійник.

— Яке розмаїття в космосі! — із захопленням сказав Олександр.

— Тільки вони всі хамуваті й дуже нахабні. Ні в чому своєї вигоди не упустять.

Не минуло й п'яти хвилин, він передзвонив. Я про себе звала його гобліном. Таким страшним він був зовні і характер, чесно кажучи, був не кращим. Я порахувала до двадцяти і тільки потім відповіла.