Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

служать, хоч пасквілянт власне живе серед українського народу. І як «Почаев-ские известия», «Харьковские губернские отклики» і т.д., так і «Лубенские отклики» для своїх низьких цілей спішать покликатися на авторитет Шевченка, безсовісно перекручують зміст його творів. Правда, пасквілянт каже, що в дійсності він не такий, як з його газетки виходить, що він тільки нап’яв на себе маску і що в дійсності він «ужасный прогрессист», але я не йму віри людям, які натягають на себе маску і насмілюються виступати на публічну арену «без лиця». Та й хіба справжній поступовець і чесна людина занедбає мову та інтерес того народу, серед якого живе?! І нехай же мій пасквілянт попереду навчиться шанувати чужий народ, який дав йому постійний притулок, а вже потім хай вимагає пошани до свого, бо, скажу я мовою його газетки, «как аукнется, так и откликнется».

Мій пасквілянт аж на голову впав, не спромігшись второпати, як можу я обороняти «єврейських самооборонщиків» в Лубенськім процесі, бо він певен, що я вороже відношуся до ідеї єврейської самооборони. Уся різниця між мною і тими, кого я обороняю з лубенських самооборонщиків, у тім, що поки мій пасквілянт пише доноси на мене в своїй газетці про мою «политическую неблагонадежность», а в справі Лубенського комітету його компатріоти зробили те саме супроти невинних людей у пана слідчого на офіціальнім слідстві. Завдяки такому почесному способу дякувати своїм добродіям брати Шемети віддані тепер військовому суду і, коли суд пойме віри обмовам, можуть бути засуджені.

Крім того, я не раз виступав в суді в ролі оборонця євреїв, обжалуваних у злочинах політичних (між іншим і в Лубнах).

Отже, коли члени Лубенського комітету можуть бути названі єврейськими оборонцями «моїми», «аз многогрішний сеї превеликої честі можу удос — тоїтись».

Коли арештовано було братів Шеметів і у заставу за них повинно було положити 20000 карбованців, ніхто з вдячних євреїв не зробив цього. Цей обов’ язок замість євреїв виконали ті, кого вони намагалися тепер охоронити. Але годі!.. Важко про це згадувати.

В кінці я хочу звернути увагу нашого громадянства на те, як усякі «замасковані валети» насмілюються голосно зневажати пам’ять наших історичних діячів.

Скажену ненависть пасквілянта викликають імена Гонти та Залізняка. Кощунственими устами він ізригає хулу на їх пам’ять, користуючись, з того, що вони вже мертві.

І коли ми можемо терпіти або мовчки зневажати пасквілі особистого характеру, то ми не маємо права і не можемо перед пам’яттю наших предків і перед будуччиною наших потомків мовчки зносити огидності тих, хто має нахабство ображати цілу націю.

Рада. — 1908. — 18 жовтня.

Відносини до війни[339]

ПАНОВЕ ТОВАРИШІ.

Либонь, не знайдеться між нами людей, які б не уважали, що війна, взагалі, се нещастя, лихо й руїна! Але, хоч майже вся культурна людськість тримається такої думки, нинішня страшна війна вибухла з елементарною силою, і от вже сливе три роки над Європою безупинно панують жах, божевілля й смерть. І перелякана людськість, напружуючи остатніх сил в жорстокій війні, з гнівом питає, як в самім початку війни, так і тепер: «Хто є дійсний винуватець, хто викликав сю війну?». Але відповіді, які йдуть на сі болючі питання, не однакові, бо вони залежать або від особистих симпатій чи антипатій, або від того чи іншого партійного чи громадського світогляду. Одні кажуть, що війну викликав той чи інший монарх, другі твердять, що та чи інша держава чи нація, знов одні обвинувачують виключно капіталістів як класу, а другі складають вину за війну на імперіалізм як великодержавну політику. Хоч усі оті пояснення мають кожне свою рацію, бо зазначують ту чи іншу сторону питання, але ні одно з цих пояснень не зачіпає самої природи нинішньої війни й через те не з’ясовує причини цієї велетенської війни.

Причина цієї війни не є якась примха тієї чи іншої окремої коронованої людини, не є також виключний інтерес тієї чи іншої класи, але лежить глибше і зв’язана міцно з тим процесом розселення людськості й займання окремими народами певних земельних територій в Європі, що носить назву велике переселення народів. Одні народи, гонені другими, мусили або гинути самі, або нападати на території третіх народів, підбиваючи їх під себе, поневолюючи їх або глибоко вклинюючись в їх національну територію.

Причини сієї війни ховаються в тім біологічнім законі, який править і сонячними системами у всесвіті, й інфузоріями у краплині води.

Біологічний закон боротьби за існування пхав народи один на другий у велетенській боротьбі за землю, за право на матеріальні дібра, за право на життя. Се боротьба народів за своє існування. Утворилась величезна мішанина народів, де дужчий запанував над слабшим. Деякі народи цілком згинули під пануванням переможців і мусили прийняти мову й ім’я своїх гнобителів, лишивши тільки своє ім’я в історії. Деякі вибилися з-під чужого панування, але більшість і досі стогне під ярмом чужинців... Підбиті й поневолені народи не миряться зі своїм поневоленням, але борються за своє життя, за своє самостійне існування. Нинішня війна є тільки вибухом в тій невпинній боротьбі націй за своє існування, яка стала такою елементарною й загостреною з часу великого переселення народів. Велике переселення народів — се історико-біологічна трагедія людськості. Останній акт тієї трагедії розпочався сією війною, і XX століття побачить розв’язання національних питань.

Велике переселення постепенно утворило поділ народів на нації-пани й нації-раби. Подібно тому, як в соціальній структурі якоїсь окремої нації є класи-пани й класи-раби, так і в структурі цілої людськості одні нації, як колективи, являються панами, а другі — рабами незалежно від своєї власної соціальної структури. Як є соціальні класи — паразити, так є й нації-парази-ти. Усі різноплеменні держави суть збудовані на пануванні однієї нації й на поневоленні других націй. Боротьба між націями своїм змістом відповідає боротьбі між класами, і боротьба за національність є тільки одна з форм боротьби за життя. Проблеми національні стоять поруч з проблемами соціальними, і навкруги сих проблем обертається усе життя людськості. Щоб можна було супокійно кожній поневоленій нації розв’ язати свої проблеми соціальні, їй треба насамперед розв’язати свою проблему національну. Заміняти проблеми національні проблемами соціальними — або навпаки — се значить тільки затемняти справу. Старі нації Європи стали на виразний ґрунт, через те ми