Читати книгу - "Четверо в яхті"

День здався йому набагато коротшим за попередні. Насамперед тому, що Андрійко вже не сподівався на

|: швидкий порятунок і почав готуватися до тривалого перебування на острові.

На найближчій вільшинці він зробив три позначки на корі: так Робінзон визначав час. Потім півдня збирав паливо і зносив його до вогнища. Після цього знову почав лагодити курінь. Збивав палицею кропиву, цілими оберемками кидав її на стіни, які стали тепер товстіші і закруглились, наче в ескімоському іглу.

Згодом він пригадав, що в Німеччині мати часом варила суп з кропиви, яка трохи нагадувала щавель. А може, й щавель тут є?

Щавель Андрійко знайшов на невеликій луці в північній частині острова. Їв його сирим. Але через якийсь час щавель здався йому огидним.

Андрійко ще раз обшукав район Портової Галявини. Бляшаних банок тут було багато. Він вибрав найбільшу, півлітрову, на щастя, не дуже іржаву. Довго тер її піском. Потім поклав у вогнище два плоских камінці, набрав у банку води і поставив на вогонь.

Що зварити? Дивно, він міг навіть вибирати. Щавель? Кропиву? А може, компот з недоспілої ожини?

Вирішив: все разом! Найгірше було з кропивою. Мати варила її ранньою весною, коли ще тільки з'являлися перші паростки. Тут кропива була стара, аж чорна, і тверда, мов дерево. Насилу знайшов кілька світло-зелених стеблин.

Андрійко прикрив банку якоюсь плоскою коробкою, напевно з-під сардинок, яку він старанно вимив. Потім знову пішов мандрувати.

Цей третій день, безумовно, був щасливий. Мікроклімат острова був холодніший за навколишній. Лід залишався тут довше, вегетаційний період на острові починався значно пізніше. Тому ожина тільки почала поспівати, а суниці ще не одійшли.

На тій самій Щавлевій Луці, тільки трохи вище, по середині схилу Гори Ілюзій, Андрійко знайшов кілька кущиків суниць. На них маленькими крапельками червоніло з десяток ягідок. Хлопець обірвав їх. Але не поспішав їсти, він уже так володів собою, що приніс їх у курінь.

Потім назбирав молюсків. Отже, на третій день обід нашого Робінзона складався з трьох страв. Молюсків Андрійко проковтнув швидко, намагаючись не дивитися на них. Потім він сьорбав страшенно кислий суп, більш ожиновий, ніж овочевий.

Зате яким солодким здався йому десерт! Суниці були смачні, як марципани.

Хлопець пригадав розповіді матері про першу війну. Тоді чай робили з моркви, з висушеного суничного листя. Андрійко знову побіг на луку, зірвав з кущиків суниць кілька листочків, що починали вже червоніти, поклав їх біля вогнища. Тепер він мав час до вечора.

Після обіду дощу на острові не було. Вітер поступово мінявся, дув з заходу на південь. В просвітах між хмарами виднілося блакитне небо.

Охоплений бажанням докладно пізнати своє королівство з метою використання його багатств, Андрійко блукав до вечора по острову, спеціально досліджуючи мало відомі північний та північно-східний райони. Він знайшов там багато ліщини; горіхи в цьому році вродили, але вони були ще зовсім м'які й порожні.

Надходив вечір — тепер уже тепліший і тихий — коли Андрійкові знову пощастило: він знайшов гніздо джмелів! Озброївшись соломинкою, хлопець швидко випив увесь мед.

На вечерю він з'їв з дюжину молюсків, потім випив півлітра «чаю» з суничного листя. Хоч молюски й добре заспокоювали голод, але пахли мулом, і це дратувало Андрійка. Ні, продовольчу базу треба розширити.

Насамперед Андрійко подумав, звичайно, про рибу. Черв'яків тут багато, досить тільки поритися палицею в купі зотлілого очерету. Але з чого зробити гачок? З шматочка бляхи? Це не так просто. Ну, а вудку? Звідки взяти нейлонову нитку, кінську волосину чи якийсь мотузок?

Смеркалося, хмари мчали на північ. Над островом засвітилися зірки. Вирішивши весь наступний день присвятити проблемі рибної ловлі, Андрійко підклав у вогнище товсту гілляку і вклався спати.

Коли він прокинувся, був чудовий сонячний ранок. Вперше за всі ці дні Андрійко відчув себе щасливим.

Андрійко згадав про Робінзона, і тому, почувши на галявині чиїсь кроки і кашель, він одразу ж подумав про караїбів.

Хлопець схопився і тихенько висунув голову з куреня.

З галявини на Гору Ілюзій ішов довгань у червоній хустині — пірат Джакі. Обличчя його було сердите, навіть зле. Він, звичайно, не сподівався, що хтось стежить за ним, і не маскувався.

В Андрійка завмерло серце. Хлопець тихесенько вибрався з куреня і чкурнув у зарості Східних Джунглів.

На четвертий день нарешті випогодилося. Люцина розбудила хлопців, щоб знову їхати на розшуки Андрійка. Хлопці приводили в порядок яхту, коли на пристань прибігла красуня з кінським обличчям і покликала всіх до палацу.

На подвір'ї стояв грузовик, а біля нього кілька міліціонерів. Вони запитували про Бальбінського чи принаймні про Сикуса. Не було ні того, ні другого. Тому прекрасна Неллі привела тих чоловіків, що були поблизу.

На грузовику лежала знайома голуба байдарка. Невеличка нікельова табличка на носі вказувала, що це власність Євгенія Бальбінського, який живе у Варшаві. Міліціонери хотіли повернути йому байдарку і при нагоді довідатися про подробиці того, що сталося.

Хоч Бальбінського й не було, але міліціонери залишили байдарку, записавши показання всіх п'яти свідків, яких по одному викликали в «зал». Міліціонери кривилися, ніби висловлюючи свій осуд: як можна пускати на озеро хлопця, що не вміє плавати!

Куцик, Здісь, Войтек слухняно хитали головами, погоджуючись з такою оцінкою, але про те, що й вони допомогли в трагедії Андрійка, не сказали. Ніхто й не згадав про Андрійкову записку, про напис на горищі, бо хлопці пам'ятали наказ Бальбінського тримати язик за зубами.

Тільки тоді, коли міліціонери вже поїхали, Войтек почав мурмотіти щось інше. Вибачившись перед Люциною і пообіцявши, що через кілька хвилин вони прийдуть на пристань, Войтек потягнув товаришів у башту.

— Ми кретини! — заявив він серйозно, коли всі зайшли в кімнату.