Читати книгу - "48 законів влади"

Інша небезпека: якщо вам удалося знищити подразник чи хоча б поранити його, ви викликаєте симпатію до слабшого. Критики Франкліна Д. Рузвельта дуже нарікали з приводу витрат його адміністрації на урядові проекти, але громадськість на це не реагувала, бо вважала, що він працює, щоб ліквідувати Велику депресію. Його опонентам здавалося, буцімто вони знайшли вдалий приклад його марнотратства: його собака Фала, з яким він панькався і якого пестував. Критики наголошували на нечутливості Рузвельта, бо він витрачає гроші платників податків на собаку, тоді як багато американців животіють у злиднях. Але Рузвельт мав на це відповідь: як опоненти наважуються нападати на беззахисну собачку? Його промова на захист Фали стала найпопулярнішою з усіх його промов. У цьому разі слабким місцем був собака президента, і атака захлинулася, бо в довшій перспективі президент став мати симпатичніший вигляд, оскільки багато людей відразу стало на бік зацькованого, як і в ситуації з Панчо Вільєю.

Дуже спокусливо хотіти залагодити свої помилки, але що більше ми намагаємося, то прикрішими вони стають. Іноді, з політичного погляду, краще залишити все як є. 1971 року, коли газета «Нью-Йорк Таймз» опублікувала «Папери Пентагону», добірку урядових документів про історію втягування США в Індокитайську кампанію, Генрі Кіссинджер роз’ятрився як вулкан. Він шаленів через уразливість адміністрації Ніксона до такого руйнівного витоку, і на основі його порад було створено групу, яку назвали «Сантехніки Білого дому». Її метою було перекрити витоки інформації. Працівники цієї групи потім нелегально проникли до офісів Демократичної партії в готелі Вотергейт, запустивши низку подій, що призвели до падіння Ніксона. Насправді публікація «Паперів Пентагону» не була серйозною загрозою для адміністрації, але реакція Кіссинджера перетворила її на гучну справу. Намагаючись вирішити одну проблему, він створив іншу: у результаті параноя виявилася набагато більш руйнівною для уряду. Якби Кіссинджер проігнорував публікацію документів Пентагону, викликаний ними скандал із часом минувся б.

ТІНЬ І ЛЮДИНА

Жартун якийсь зібрався власну тінь піймати:

До неї він — вона вперед. Він кроку вирішив наддати,

За нею кинувсь він, вона — мерщій тікати,

Він — ще хутчіш, й вона хутчіш тікала.

Вона до рук не йде, і він навгад

Побіг комітьголов назад.

Що ж тінь? Вона за ним вганяти стала!

Красуньки! Чув я і не раз —

Що ви подумали? Ні, бігме, не про вас, —

Про те, що з долею таке ж буває в нас:

Працює чоловік і час свій губить,

Схопити долю прагне, що є сили,

Та ба! А іншому і вид її немилий,

А от вона — за ним вганяти любить.

Байки, Іван Крилов (1768—1844 рр.)

Замість того щоб зациклюватися на проблемі, роздувати її, розповідаючи всім, скільки клопоту й мороки вона вам завдає, розумніше вдавати зневажливого аристократа, який нічого не чув про цю проблему. Є кілька способів реалізувати цю стратегію.

Перший — спосіб кислого винограду. Якщо вам кортить чогось недосяжного, найгірше, що можна зробити, — це демонструвати своє розчарування. Набагато краще — удати, начебто це ніколи вас не цікавило. Коли 1861 року шанувальники Жорж Санд висунули її кандидатуру в ролі першої жінки-академіка Французької академії, вона швидко збагнула, що академія нізащо її не визнає. Вона не скиглила, а заявила, що не зацікавлена в тому, аби стати членом цього гурту спрацьованих, переоцінених, недоторканих балакунів. Її зневага була чудовою відповіддю: якби вона почала демонструвати свій гнів через відхилення її кандидатури, то показала б, наскільки членство важливе для неї. Натомість вона затаврувала академію як клуб стариганів, а тому їй не варто гніватись або розчаровуватися через те, що не доведеться марнувати на них час. Вигук «зелений виноград» вважають визнанням слабкості, а насправді — це тактика сильних.

Другий спосіб: якщо на вас нападає хтось «знизу», відверніть увагу людей, кажучи, ніби ви й не помітили. Відверніться або ласкаво відкажіть, що цей напад вас не обходить. Так само, коли ви самі припустилися поважної помилки, краще її применшити, удаючи, що легковажите її.

Японський імператор Ґо Сай, відомий учень школи чайної церемонії, мав безцінну старожитню піалу, предмет заздрості всіх надвірних. Одного разу гість, старший державний радник Цунехіро, попросив дозволу піднести піалу ближче до світла, щоб краще роздивитися. Піалу рідко брали зі столу, але імператор був у гарному гуморі й тому дозволив. Радник виніс її на веранду, підійшов до поруччя і підніс піалу до світла, вона вислизнула йому з рук, впала на камінь нижче у садку і розбилася на друзки.

Імператор, звичайно, аж нетямився від люті. «Я незграба, і тому впустив її з рук, — сказав радник, доземно вклоняючись, — але насправді великої шкоди я не накоїв. Ця піала з Ідо була дуже стара, і невідомо, скільки вона ще зберігалася б, у кожному разі люди нею не користувалися, то й добре, що вона отак розбилася». Дивно, але така несподівана відповідь заспокоїла імператора. Радник не розпускав нюні й не перепрошував зайве, але показав свою гідність і силу, заховавши самоповагу таким коментарем. Імператор був змушений відповісти з такою ж аристократичною байдужістю, бо через гнів він здавався приниженим і дріб’язковим, що використав для своїх маніпуляцій старший державний радник.

Якщо суперник вам рівня, така тактика може вам зашкодити: демонструючи байдужість, ви можете здатися нечулою людиною. Але зі зверхником, якщо діяти швидко і без зайвого галасу, це може добре спрацювати: ви уникаєте злостивої відповіді, заощаджуєте йому час і енергію на зайві роздуми й даєте змогу публічно продемонструвати відсутність дріб’язковості.

Якщо ми починаємо вибачатися й заперечувати, коли нас піймають на помилці чи обдурюванні, то тільки кидаємося туди й сюди, погіршуючи ситуацію. Літератор доби Відродження П’єтро Аретіно часто вихвалявся своїм аристократичним родоводом, що насправді було фікцією, фактично він був сином чоботаря. Коли його ворог зрештою розкрив прикру правду, чутка швидко поширилася, і незабаром уся Венеція (де він тоді жив) із подивом дізналася про його брехні. Якби він почав виправдовуватися, ситуація лише погіршилася б. Його відповідь — взірець майстерності: він визнав, що справді є сином чоботаря, але це тільки підкреслює його велич, бо він із найнижчих верств піднявся до вершин. Відтак він більше не повторював колишню брехню й поширював цей новий погляд на своє походження.

Пам’ятайте: сильна реакція на під’юджування, причіпки, роздратування — зверхність і зневага. Не показуйте, що вас щось зачепило чи образило, — це лише довело б, що у вас є проблеми. Зневага — це страва, яку подають холодною і без афектацій.

Образ: ранка.

Маленька, але болить і дошкуляє. Ви пробуєте різні ліки, скаржитеся, чухаєте та здираєте кірку. Лікарі роблять тільки гірше, перетворюючи ранку на серйозну проблему. Аби ж тільки ви її не чіпали, дали час загоїтися, то й позбулися б клопоту.

Авторитетна думка: Навчіться розігрувати карту презирства. Це дуже ввічлива форма помсти. Ми про багатьох людей нічого не знали б, якби їхні