Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

«Коли це мала стала такою спокійною щодо бійки та порізів? Дивна вона останнім часом...»

Я насторожилася. Бетті гмикнула та продовжила:

— Сніданок був жахливий! Як завжди.

— Будеш? — схаменулась я із запізненням, простягаючи білявці пачку з печивом.

Бетті заперечливо похитала головою:

— Не люблю їх з дитинства, — і склала руки на грудях.

Я знизала плечима.

— А Ред? — запихаючи черговий смаколик до рота, запитала її. — Що з Редом?

— О, Ред! — скривилася білявка та закотила очі. — Він півдня був у Лазареті... Йому наклали шви на руку. Тепер він не може писати.

— Тобто? Він же наче шульга... — заперечила я та нахмурилась. — І наскільки пам'ятаю, у нього постраждала права рука...

— Так, але ж він пише обома руками... Це ж Ред! Тому буде скиглити... — сказала Бетті та знову закотила очі.

Ми з Еббою переглянулись і посміхнулись. Мала знизала плечима.

«Дивна у Бетті логіка... Та взагалі всі вони дивні...»

— Якщо ви перестали кривлятися, можна я продовжу? — роздратовано спитала білявка.

Я кивнула, намагаючись приховати посмішку.

— Так ось... Заняття пройшли жахливо! — театрально промовила Бетті.— Потім цей жахливий обід... — вона показово махнула рукою у невизначеному напрямку. — Потім робота...

— Де ти сьогодні працювала? — перебила я її нарікання на жахливий день.

— У тому й справа! — знов засміялася Ебба.

Бетті зміряла її роздратований поглядом. Тепер я з цікавістю дивилася на Бетті, переставши жувати. Вона знов закотила очі та видихнула:

— Помічником Начальника Колонії!

— Що?!! Це жарт? — упаковка випала у мене з рук.

— Як бачиш, ні, — пирснула Ебба, збираючи печиво, що розсипалося, у мене на ліжку.

— А що тут смішного? — не зрозуміла я, допомагаючи їй збирати печиво та струшуючи крихти.

— Вона це передбачила! — роздратовано буркнула Бетті. — Сказала мені ще зранку... Те, що ти в Карцер потрапиш... І про Реда!

«Що?!»

Я зиркнула на Еббу. Та весело кивнула, повертаючи мені пакет із печиво.

— Чому ти веселишся? — не зрозуміла я.

— Тому що це працює! — вигукнула урочисто дівчина.

— Ти розповіла їй? — скосилася я на Бетті. Та кивнула.

— Ред знає?

Білявка знов кивнула.

— Я одна з них! Кльово? — усмішка Ебби на всі тридцять два зуби.

— Все ще не розумію... — перевела я насторожений погляд з Ебби на Бетті, а потім назад, — ...чому ти радієш?

Мала пирснула:

— Та тому що добре знати, що буде! Ти уявити собі не можеш, як це класно! — вона підстрибнула, сидячи на ліжку та стрясаючи мене.

Я насторожилася:

— Що ще ти... бачиш?

— Розкажи їй! — сказала Ебба променисто усміхаючись Бетті. Було щось не дуже нормальне в цій усмішці... Неприродне для Ебби...

Бетті важко зітхнула:

— Ми дізналися, що у Тіса післязавтра день народження...

— О, — посміхнулася криво я. — Я це теж знаю... У мене що — теж... суперздібності?

Бетті схрестила роздратовано руки на грудях, Ебба пирснула.

— Це ще не все, — продовжувала веселитись мала. — Бетті дещо ще дізналася сьогодні на своїй роботі...

Я з цікавістю подивилася на Бетті, вона зам'ялася.

— Загалом це конфіденційна інформація...

— Та кажи вже! — гаркнула на неї Ебба.

— Начальник Колонії Оверсі післязавтра їде до Міста на цілу добу! — випалила Бетті.

Я розплющила здивовано рота.

— Звідки ти про це знаєш? — ледве видавила я.

— Їй «міс Піґґі» це особисто сказала, — весело промовила Ебба. — Правда, круто? До речі, я це передбачала... Не зовсім чітко... Але... Певне, все залежить від ухвалення остаточного рішення.

«Гара-а-а-азд…»

— І що нам з того? — не зрозуміла я. — Що вона їде?

— Ми хочемо відсвяткувати день народження Тіса... — ледь чутно пробубоніла Бетті.

«А ось це цікавенько... Це ще що за тон? Бетті... бентежиться? Гм...»

Я насторожилася.

— Поясни! — подивилася я на Еббу.

— Якщо «міс Піґґі» поїде, то відсвяткувати можна буде більш... е... весело!

— І як це? — тепер я склала руки на грудях.

— Влаштуємо вечірку! — підстрибнула Ебба, і я знову захиталася на ліжку.

— Вечірку? — не зрозуміла я.

— Ну, Бетті розповіла, як вони весело раніше святкували дні народження... у Місті. Ми хочемо влаштувати такий же день народження для Тіса. З танцями... З випивкою та...

— Ви з глузду з'їхали?! — ошелешено витріщилася я малу, а потім перевела спантеличений погляд на Бетті.

— А що — ти хіба проти? — награно-наївно заплескала білявка віями.

— Це небезпечно! — різко промовила я.

— А хіба тебе це колись зупиняло? — посміхнулася мала.

Я завмерла.

«Вона зараз має рацію... І ще в мене з'явиться реальна можливість проникнути в кабінет «міс Піґґі»... І дістатися архіву... Поки всі будуть зайняті. Навіть друзі...»

— Ти... бачиш, що станеться? У нас вийде? — запитала я насторожено у Ебби.

— Я поки що все бачу нечітко... Треба інших переконати. Можливо, тоді картинка проясниться.

— Хочеш сказати... — почала Бетті.

— Не переймайтеся! Я попереджу, якщо щось піде не так, — мала розпливлася в широкій посмішці.

— О, і це має нас переконати? — Іронія так і прозирала в кожному слові Бетті.

Ебба знизала плечима:

— Найближчим часом це єдина можливість! Іншого шансу не буде! — вона весело підморгнула мені.

«Це ще що за натяки?»

— Гаразд... І де ми, за твоїми даними, збираємося влаштувати цю загадкову... вечірку? — насторожилася я.

— Як де? — здивування у голосі Ебби було занадто театральне. Вона явно перегравала. — У Кулі, звичайно!

Я насупилась.

— Це що таке? — злякано спитала Бетті.

— Місце, де Дорослі проводять свої таємні збори, — я дивилась на малу з-під брів. Вона посміхаючись запхала в рот ще один смаколик. — Коли хочуть обговорити щось важливе...