Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Я машинально знизала плечима, важко зітхнула.

«Правильно, він нічого не відповів... це був сон... А насправді я його про це не запитала... Ех... А Кристаль... Якщо вона була охоронцем, як вона змогла завагітніти? Її що — не стерилізували? Але вона сказала, що в ті часи, коли вона жила тут, вже застосовувалися вакцинації... Виходить, якщо вона стала Охоронцем... її мали стерилізувати, і вона не повинна була завагітніти... Або... Чи їй ввели щось інше? Що? І кому це було вигідно? У ті часи «міс Піґґі» ще не було в Колонії... Тоді хтось інший стояв за всім цим... Гм...»

Я зиркнула на лампочку в стелі, заховану за сіткою.

«Цікаво, що вводив Кристаль батько Реда? Якісь нові ліки? Але які? І що сталося з її дитиною? Може нові препарати справді вбили дитину? А можливо...»

Я завмерла.

«Можливо, дитина жива... Можливо, вона навіть не знає нічого про свою матір або їй теж сказали, що мати померла...»

Я перевела погляд на люк.

«Цікаво, як давно відбулася ця історія з Кристаль... Потрібно дізнатися скільки їй було років, коли вона...»

Я знову завмерла. Потім наче ошпарена підскочила на матраці, і стала ходити туди-сюди, склавши руки за спиною.

«У «міс Піґґі» є архів, де вона зберігає особисті справи всіх Учнів та Дорослих Колонії... Я ж була там... Впевнена, там також є дані й про Кристаль, і про...»

Я різко застигла. А потім промовила вголос:

— Мені треба якнайшвидше звідси вибратися!

 

***
 

Поки прийшов вечір, я вся занудилася… Спати не могла, зайнятися не було чим… Тому думки просто зжирали мене… Різні думки…

Мене звільнили о дев'ятій вечора — решта Учнів у цей час були ще на Тренуванні. Охоронниця довела мене до дверей Житлових приміщень. Дорогою ми не розмовляли — це було не прийнято.

На порозі я чомусь обернулася та, намагаючись вичавити з себе милу усмішку, промовила:

— Дякую. Ви були дуже люб'язні.

Охоронниця лише роздратовано гмикнула мені, і я зайшла всередину.

«Я пропустила ще один день тренувань та навчання... Як же мене це дістало! Хоча про пропущену роботу, я точно не жалкую. Та й що я можу вдіяти? Це ж була випадковість, я не спеціально потрапила до Карцеру... Чортів Тренер Сінг!»

Раптом мене накрила дуже дивна втома. Я важко зітхнула та поплелася вниз по сходах. Втішала думка, що в мене ще є час прийняти душ до напливу Учнів і трохи розслабитися.

Прийнявши душ, я взагалі ледве доповзла до кімнати — відчула таку неймовірну слабкість та спустошення.

«Останнім часом я мало їла, мало спала... Та що там говорити, я перебувала в постійному стресі, який просто вичерпав мій запас енергії…»

Лягла на ліжко... І... мабуть заснула...

 

***
 

Прокинулася я від того, що мене хтось штовхав... Ледве розплющила очі. Переді мною були злякані обличчя Бетті та Ебби.

— Ріко, з тобою все гаразд? Ріко! — трясла мене Ебба.

— Та все добре… — пробубоніла я, докладаючи зусиль, щоб не закрити знов очі. — А якби ви ще дали мені трохи поспати... — додала позіхаючи.

— Ти ж була наче в Карцері, хіба там не виспалася? — схвильованості як і не бувало в голосі Ебби, навпаки, це прозвучало досить іронічно.

— Якщо те, що я чула про Карцер — правда, то я не уявляю, як там взагалі можна перебувати, не те щоб їсти чи спати, — з жахом у голосі сказала Бетті.

— Після перебування у Карцері на постійній основі, звикаєш там їсти та спати, повір мені, — криво посміхнулася я та знову позіхнула.

— Ти нічого не їла цілий день?  — голос білявки здригнувся.

— Чому ж? Їла, звичайно, — вже трохи бордо сказала я, сідаючи на ліжку. — Хліб та воду. Це було в обід, здається... — знову позіхнула я.

Бетті йойкнула. Але Ебба мовчки полізла до своєї шафки та дістала звідти пачку печива, потім кинула її мені. Я схопила її на льоту, поринаючи у думки...

«Дивний збіг обставини з цим печивом... Гм... Спочатку уві сні... тепер тут...»

— Дякую, — задумливо усміхнулася подружці.

— Звідки це у тебе? — Бетті насторожено дивилася насторожено на малу.

— Звідти! — посміхнулася криво Ебба, підморгуючи мені. А потім ми з нею обидві засміялися — мала весело, я трохи нервово.

— І все-таки? — У голосі білявки відчувалися нотки образи. Вона присіла на своє ліжко, не зводячи з мене пильного погляду.

— З особистих запасів «міс Піґґі», — трохи втомлено, але весело промовила я, зосередившись на розпакуванні печива.

— Але як? — насторожилася вона.

— Є способи, — загадково відповіла я та заграла бровами.

«Фух, так краще... Ласкаво просимо... нормальна Ріко!»

Бетті насторожено кивнула, але не стала більше ставити запитань із цього приводу. Та я б й не відповіла на них.

Я нарешті розкрила пачку та дістала смаколик. Перед тим як відправити його до рота, запитала:

— Як пройшов ваш день, дівчата?

— Нормально, — якось дивно буркнула Бетті.

— Навіть не знаю з чого почати, — одночасно з нею вимовила Ебба, яка мала зараз вкрай піднесений настрій.

«Гм... Дивні вони обидві якісь...»

— В чому справа? — запитала я, дивлячись по черзі на обох подруг.

— Можна спершу я? — якось знову дуже дивно промовила Бетті.

— Давай, — сказала Ебба та плюхнулася поруч зі мною на ліжко, вихоплюючи у мене з рук смаколик.

Заперечити малій я не встигла, тому що в цей момент Бетті роздратовано випалила:

— Так от...  Тренер Сінг після того, як тебе відправили до Карцеру, ще покалічив двох Учнів!

Я перестала жувати.

«Виродок! Що там говорила про нього Кристаль? «Не поганий»? Сумніваюсь...»

— Нічого страшного не сталося, парочка порізів, загалом, — знизала плечима Ебба, відкушуючи шматок від печива.