Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Правове становище провінційних міст Римської імперії регулювалося згідно із звичайною юридичною практикою, що складалася в ході римської експансії. У Східних та Балкано-Дунайських провінціях, заселених переважно греками, через специфічні умови, які склалися тут ще до римського завоювання, переважали громади з громадян перегрінського статусу. Причому в областях, що населялися греками, римська адміністрація при організації управління широко використовувала такі правові поняття, як «елевтерія» і «автономія», зміст яких було визначено ще на межі V—IV ст. до н. е.[993].

Однак ці правові поняття не залишилися незмінними. У перших століттях нашої ери елевтерія перестає розглядатись як державна незалежність, або суверенітет. Тепер вона означала лише право самоврядування під римським контролем, громадянство певного міста і свободу порядкувати земельним фондом поліса[994]. Більше того, «свобода» грецьких міст і в тому числі Херсонеса тепер повністю залежала від милості правлячого імператора, який міг у будь-який момент відібрати надані привілеї. Однак, незважаючи на здебільшого формальний характер «свободи», одержаної містом, громада була зацікавлена в ній, бо вона давала їй певні вигоди. З огляду на те, що Херсонес розташувався за офіційними кордонами провінції, щодо нього, певно, було прийнято новий lex civitatis, яким і визначався правовий стан громади і та основа, на базі якої мали регулюватися відносини між «вільним» містом і римською провінційною адміністрацією[995]. Підтвердженням на користь цього висновку є згадка про права херсонеситів у листуванні з приводу проституційного податку [IOSPE, І2, 404].

Рис. 76. Надгробок Газурія, сина Метрадора, із зображенням паноплії. Херсонес, І ст. н. е.

Надання Херсонесу елевтерії, очевидно, супроводжувалося введенням до міста римських військ, які за цих умов були гарантом його безпеки. Головним наслідком зазначених подій було зміцнення зв'язків міста з римською адміністрацією, що дає змогу розглядати середину II ст. як початок нового етапу у взаємовідносинах Херсонеса з Римською імперією.

Римську залогу було дислоковано на території так званої цитаделі, яка містилася у південно-східній частині Херсонеса. Тут у ході археологічних розкопок було досліджено фундаменти казарм, терм, а також будівлі, що свого часу могла бути помешканням якогось урядовця, пов'язаного з римською залогою. Є підстави вважати, що, крім цитаделі, римські солдати стояли й біля західних оборонних стін, а також в околицях міста.

У середині II ст. кістяк римської залоги Херсонеса складали солдати V Македонського легіону. Після поступового виведення цього з'єднання з Нижньої Мезії до Дакії у 166/167 рр. херсонеська залога стала комплектуватися з солдатів І Італійського легіону і оперативно підпорядкованої цьому підрозділові II Луцензієвої когорти допоміжних військ. Наприкінці II ст. у зв'язку зі змінами в системі охорони кордонів Нижньої Мезії солдати І Італійського легіону в Херсонесі змінили військовослужбовці XI Клавдієвого легіону й підпорядкованих цьому підрозділу допоміжних військ: когорт І Бракарів і І Кілікійської[996]. Крім сухопутних військ у другій половині II ст. в херсонеській бухті стояли римські військові кораблі Мезійського флоту, що дислокувався біля західного узбережжя Чорного моря.

Організаційно римська залога Херсонеса являла собою вексилляцію Мезійської армії. На чолі її було поставлено центуріона. Крім нього в Херсонесі у другій половині II ст. розміщувалася резиденція військового трибуна, який був командуючим усіма збройними силами Риму в Тавриці. Під безпосереднім командуванням трибуна перебувала не тільки херсонеська вексилляція, а й римська військова ескадра й військові загони або пости, розміщені на території фортеці Харакс, на місці сучасної Балаклави, у північній частині нинішнього м. Севастополя[997], на городищі Алма-Кермен, а можливо, й на Усть-Армійському городищі. У Тавриці в другій половині II — першій половині ІІІ ст. було сконцентровано близько 1,5 тис. легіонерів, солдатів допоміжних військ і моряків.

Основним завданням римських військ був не тільки захист Херсонеса і морської дороги, що йшла вздовж узбережжя Криму, а й контроль за великими територіями у Південній та Південно-Західній Тавриці. Однак система організації захисту вказаних територій, простежена за епіграфічними й археологічними джерелами, уможливлює зараз висновок про наявність тут так званого Таврійського лімеса. Дислокація римських залог, або постів не тільки в Херсонесі, а й у ряді пунктів Таврики дає змогу припускати, що римські війська захищали тут не самі кордони імперії, а лише підходи до них. При цьому організація римських військ у Тавриці мала дуже багато спільного з системою розміщення військ у прикордонних районах імперії[998]. Це, в свою чергу, дало можливість римській адміністрації провадити свою політику не тільки стосовно «вільного» Херсонеса, а й тримати під контролем значну частину гетерогенного населення Таврики.

Рис. 77. Надгробок Аврелія Сальвіана з Херсонеса, II—III ст. н. е.

Зміцнення зв'язків Херсонеса з імперією, що стає особливо помітним з середини II ст., зумовило певні зміни у соціально-економічному розвитку міста. Економічне становище після кризи, яку переживав Херсонес наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е., почало поступово поліпшуватись. На межі нашої ери спостерігаються ознаки його стабілізації і зростання виробництва. Слід підкреслити, що економічне відродження йшло на економічній основі, що склалася тут ще в елліністичний час.

Зменшення херсонеської сільськогосподарської території внаслідок скіфської експансії спричинилося до скорочення територій на Гераклейському півострові, де вирощувався виноград, і збільшення площ висіву зернових культур. Наслідком цього було також прискорення розвитку промислів, товарне виробництво яких частково забезпечувало населення засобами існування та покривало дефіцит у зовнішній торгівлі. Однак через порівняно слабкий розвиток продуктивних сил це не могло кардинально оздоровити економіку, бо місто, з одного боку, втратило родючі землі у Північно-Західному Криму, а з другого — ринок у цьому районі, що поглинав продукцію місцевого ремесла та привізні товари. Тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса, відродження сільськогосподарської бази на Гераклейському півострові, а також розширення ринку за рахунок населення Таврики могли сприяти економічному піднесенню. Увесь подальший хід історичного розвитку Херсонеса яскраво свідчить, що саме ці чинники спричинилися до нового розквіту міста.

З середини II ст. у розвитку херсонеських ремесел простежується не тільки піднесення, а й зростання випуску товарної продукції, що, головним чином, було пов'язано з включенням Південно-Західного, Південного, а можливо, й Північно-Західного Криму в сферу економічної діяльності Херсонеса. Це передусім зумовило збільшення попиту на продукцію ремесла, що стимулювало роботу на ринок. Причому, якщо наприкінці IV — у першій половині ІІ ст. до н. е. обсяг ремісничого виробництва здебільшого залежав від потреб грецького населення Північно-Західного Криму, то в перших століттях він зріс завдяки попиту й варварського населення Північно-Західної Таврики.

Стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса спричинилася