Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Наступного ранку я прокинулася з диким головним болем. Настрою не було, сил також. Мовчки сповзла з ліжка та пішла умиватися. Коли повернулася, Бетті з Еббою вже стояли повністю зібрані до Тренування. Я окинула їх злим поглядом, бо мене дуже дратувала веселкова веселість Ебби та бездоганна впевненість Бетті.

Швидко переодягнувшись, я попленталася за дівчатами на Тренування. Вони дорогою намагалися поговорити зі мною, але я насупившись лише відмахнулася.

Коли ми увійшли до Тренувальної зали, я подумки подякувала небу, що сьогодні середа. А це означало, що сьогодні я не побачу Тренера Сінга!

Учні вишиковувались бездоганними шеренгами, утворюючи ідеальний стрій, а перед ними стояли, як завжди, Тренер Ферлес і Тренер Ізі у своїх улюблених позах — ноги на ширині плеч, руки закладені за спину.  А трохи позаду — Тіс — який був схожий більше на кам’яну статую, ніж на людину. Я, буркнувши Тренерам привітання, стала поруч із Тісом.

— Як ти? — шепнув він, трохи повернувши у мій бік голову та уважно роздивляючись мене. Його майже чорні очі були сповнені турботи, яка саме зараз чомусь була мені поперек горла та дуже дратувала. 

— Нормально, — відповіла сухо, бо зовсім не хотілося розмовляти. А ще дівчата попросили поки що йому нічого не говорити про... вечірку. І мене це теж чомусь дуже дратувало.

Тренер Ферлес почав свою багатослівну промову, але я його майже не слухала. Мене зараз дратувало практично все. Хотілося тиші. Гробової тиші. Але дзвінкий голос Тренера лунав по залу безперестану, і відлунням стукав мені по мізках, наче кувалдою.

Потім почалася перекличка, що теж затягнулася в часі, й це роздраконило мене ще більше. Всередині все калатало, лють просилася назовні...

Загалом, коли нам довелося битися, я була вже на взводі.

Сьогодні Тренери приготували нам «масову бійню» — битися мали всі Учні одночасно, але розбиті на пари. Мені у суперники дістався хлопчина трохи молодший за мене, номер 84-16. Невисокий, щуплий… З яскравим ластовинням на обличчі… Та все б було нічого, якби він ТАК мене не дратував...

Отже, коли пролунав сигнал до бою, хлопець навіть не встиг схаменутися — я з розвороту збила його ногою. Він упав на підлогу, встигши тільки підставити руки, а то б його ніс... Коротше я вирубила 84-16 з другого удару. Жорстко. Без тіні сумнівів. Учні, що билися поряд зі мною, завмерли, побачивши це. Мене дратувала їх розгубленість та страх у очах. Я важко дихала, серце калатало у грудях як навіжене, й десь всередині мене наче палав вогонь. Боковим зором помітила, як все більше Учнів зупиняється та злякано дивиться на мене... Перед очима все поплило... Відчуття було таке, ніби мене по голові дали чимось важким... Останнє, що пам'ятаю усвідомлено — це налякане обличчя Ебби та розгубленість Бетті, яка щось тихо шепоче Тісу на вухо...

Потім ніби всередині мене щось перегоріло... Або точніше — вибухнуло.

Я метнулася до Тіса та, схопивши за куртку, з розмаху врізала йому по обличчю кулаком. Потім бризки його кров... Потім Бетті, що відтягує мене від Тіса... І здається, у неї це дуже швидко вийшло... Потім білявка взяла мене в захоплення, я не могла поворухнутися, наче опинилась у лещатах... Тут же спрацював інстинкт самозбереження — я вкусила її за руку... Від несподіванки Бетті послабила хватку, я, вдаривши її, вивернулась і побігла... Шлях мені перерізав Кейл, але я різко розвернулась і метнулась у інший бік... Відразу натрапила на Реда. Напевно, він як завжди спробував заспокоїти мене, використовуючи свої здібності, але я лише ще більше розлютилася — дико заволала й кинулася на нього... Почала бити хлопця. Жорстоко, несамовито. Ред не чинив опір... Зовсім.

Потім мене схопили кілька рук одночасно й поволокли кудись...

 

***
 

Я глибоко вдихнула, усвідомлюючи, де я.

«Я стою біля Тіса... Тренер Ферлес все ще щось говорить... »

Обвела поглядом зал.

«Я на Тренуванні! Все, як завжди. Жодної паніки. Ніхто не постраждав! Але... Мені що — все здалося? Що знову за фігня?»

Тіс скосив очі на мене.

— З тобою все гаразд?

Я кивнула, але всередині мене все вирувало.

«Якісь дивні глюки ловлю... Що за маячня?»

— Ти не добре виглядаєш... Тобі треба відпочити, Ріко, — дбайливо прошепотів мій напарник.

Я видавила милу театральну усмішку:

— Дякую за турботу. Відпочину... якось.

Тіс тільки покачав головою.


 

***

 

Тренування пройшло спокійно — нічого супер нестандартного не було, ніякої «масової бійні». Ми разом з Тісом відпрацювали кілька нових прийомів перед Учнями. Потім Учні відпрацьовували ці ж удари у парах.

Всередині мене все ще палав гнів, але я намагалася контролювати це... І наче навіть не погано виходило... Тому коли пролунав сигнал про закінчення Тренування, я з полегшенням видихнула і, не чекаючи нікого, вилетіла із зали.

Душ частково полегшив мій стан... Мене вже не так сильно трясло від злості, але все ще було не по собі...  Я подивилася на себе в дзеркало — синці під очима, зіниці розширені, вид змарнілий.

— Дідько! Та що це зі мною?


 

***

 

У Їдальню я прийшла майже першою, якщо не рахувати двох дівчат із Молодшої Школи. Набравши їжі, я вмостилася за наш з друзями стіл. На душі було не спокійно.

За кілька хвилин підійшли Кейл з Патом і Бетті з Еббою. Всі вони по черзі дивно зиркали на мене, але нічого не сказали. Гадаю, це й на краще.

Бетті розповіла хлопцям про завтрашню вечірку — ті прийшли в повне захоплення. Патрик пообіцяв «організувати музику». Така заява дуже здивувала мене, не приховую. Але ще більше здивував Кейл, бо цей красень пообіцяв «організувати випивку». Де та як хлопці збираються все це дістати, я не встигла дізнатися, тому що підійшов Тіс, і ми змінили тему.