Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

– Що це? – запитала Гайя, зачаровано оглядаючись.

– Ганзір. Світ, де  я народився. Щоправда, будинок тоді виглядав інакше. Мій батько тільки й робить, що постійно щось змінює. Він давним-давно залишив земний світ, але, за звичкою, все ще придивляється до  людської моди.

– А як звати твого батька? Бо він мені не представився.

– Його звуть Нергал.

– Нергал? – з жахом вигукнула Гайя. – Один із колишніх володарів підземного світу?

– Так, він самий.

– Нічого собі!  Добре, що я цього не знала.

–  Ходімо. Познайомлю тебе з матір'ю.

–  Ні, Тешебе.  Мені страшно. Я ж просто відьма із землі... А тут таке. І одягнена я, подивися, як… Чому ти не попередив?  

Гайя, то червоніючи, то  полотніючи, нервово смикала свою коротку маєчку. Шорти були  забруднені травою, а на  легкі рожеві капці налипло сіно зі стайні.

– Ти моя наречена. Умовності ні до чого, – відповів Тешеб і поцілував її в верхівку.

– І волосся розпатлане… – Гайя глибоко задихала, заспокоюючи тремтяче серце.

– Ну то й що! Ідемо! – засміявся він, обіймаючи її за талію.

Вони вийшли у світло-повітряний, широкий коридор, на стінах якого висіли срібні свічники та картини в громіздких рамах, що зображували пронизливо-чарівні краєвиди нічного неба та місяця на ньому.

– А твоя мати?  

– Її звуть Шассурум.

– Вона богиня?

– Богиня. Народжена в іншому, далекому  світі…

– Ну нарешті, завітали  і до нас! – гучний, глузливо-лагідний голос перервав їхню розмову. 

Наприкінці довгого коридору виникла могутня постать Нергала.

Гайя затремтіла, похолола і міцніше пригорнулася до Тешеба.

Вона не знала, чого чекати.

–  Нічого не бійся. Відтепер ти на одному рівні з богами, – сказав Тешеб.

Наблизившись, Нергал відліпив Гайю від Тешеба, притяг до себе, обійняв величезними долонями її щоки і поцілував у лоба так, наче нічого не сталося.

– Що ж! – промовив він, пильно дивлячись у її злякане, палаюче обличчя. – Зізнаюся, я був проти ваших стосунків, але тепер змінив свою думку… Ласкаво прошу  до Ганзіру, люба! Тепер це і твій дім, якщо забажаєш… Шассурум у саду… Ну йдіть, знайомтеся… – він добродушно погладив Гайю по голові, подався собі далі і зник у бічному коридорі.

– Він не жартує? – все ще злякано запитала Гайя, намагаючись упоратися з нервовим тремтінням. – Мені страшно…

– Мене теж дивує його поведінка, але батько ніколи не лицемірить і не зображує того, чого немає, – відповів Тешеб, – якщо гнів то щирий, якщо прихильність – теж…

Гайя йшла садом і їй здавалося: немає місця прекраснішого –  ні на землі, в інших будь-яких світах.

І навіть не тому, що дерева тут одночасно цвітуть і плодоносять, і фруктово-ароматний дурман повільно опадає із зеленого листя, а ніжні, сонячні відблиски струменіють  по роаві, перемежуючи світло з тінню. 

Дівчину вражала сила,  енергія творення, яка  відчувалася в кожному спалаху світла, в кожному шерех вітру, в кожному помаху крила метелика,  пролітаючого  повз, у кожній ноті, проспіваній птахами.

Гайя не йшла – летіла в якомусь захопленому безпам'ятстві, в хвилях блаженного екстазу і відчувала, ніби вона наближається до витоків миротворення.

Шассурум стояла біля персикового дерева, звернена до них напівпрофілем, одягнена в коротку бузкову туніку. Її розкішне  волосся було зібране у високий хвіст на маківці. 

На її голому плечі сидів золотий птах з довгим вогненним хвостом і рубіновими очима.

– Це ж  та дівчина,  Аура! – приголомшено пробурмотіла Гайя. Коліна підломилися, вона спіткнулася і мало не впала, але Тешеб утримав її.

– Це моя мати! Ну ж бо, не бійся, – посміхнувся він, легенько підштовхуючи її вперед. – Скоро до всього звикнеш!

Шассурум обернулася.

– Гайє! Рада знову побачитись, – промовила, простягаючи їй руку, – Не варто дивуватися і бентежитися.  Дай-но я тебе обійму!

Золотий птах на її плечі грізно змахнув крилом, залишивши в повітрі вогняний слід.

–  Лети вже собі! – засміялася Шассурум.

Птах вибухнув тихою, мелодійною треллю і невдоволено перенісся  з її плеча на найближчу, обвішану персиками гілку.

–  Це Тея, іскра полум'я, вона літає світами  і бачить усе, що я можу пропустити.

– Тея? –  майже не дихаючі, перепитала Гайя. – Але за легендою сонячний птах служить Невідворотній Богині…

–  Ти добре розумієшся на легендах. Саме так.

Гайя з безпорадною люттю озирнулася на Тешеба.

–  О ні, сваритися з ним будеш  його пізніше! – Шассурум обняла Гайю і поцілувала в обидві щоки, – Мій син обрав саме тебе, тож – ласкаво просимо у нашу родину!