Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Після всіх цих картин з побоями і перестрілками апетиту не було, але засмучувати Тома не хотілося.

- Я не голодна, але чогось гарячого би випила. В них є кава або шоколад?

- Якщо чесно, то не знаю на рахунок шоколаду, але кава точно є.

- Тоді пішли.

Спускаюся сходами вниз до виходу, хлопець мене наздоганяє та обіймає за плечі.

- Може запросимо твоїх знайомих з нами? Вони все-таки пропустили нас в маркеті.

- Не думаю, що це гарна ідея.

Та мою відповідь Том наче не чує, а рукою вже підзиває Алекса з Джуді.

- Ми з Олівією збираємося посидіти в кафе на першому поверсі. Йдемо з нами?

Джуді майже повисла на руці Алекса і щенячими очима вп’ялася в його очі.

- Будь-ласка, любий. Давай підемо.

Мене аж пересмикнуло від її солодкуватого тону.

- Ну якщо Джуді хоче, то ходімо, - з посмішкою промовив хлопець.

В кафе стало спускатися багато людей з сеансу і в мені жевріла надія, що воно буде переповнено і ми підемо звідси, мені не прийдеться терпіти Алекса і дівчину, що так і висне на ньому. Проте ми встигли вчасно. Столик нам таки дістався.

Сідаю біля Тома, він так і обіймає мене. Його рука на моїх плечах мене вже починає дратувати. Вже плечі починають боліти. Можна же просто посидіти поруч. Вирішую відсісти трохи від нього, але тут помічаю погляд Алекса, який спрямований на руку Тома, що погладжує моє плече, і лиш ближче пригортаюсь до хлопця.

Офіціантка приносить нам меню. Том замовляє собі картоплю фрі з колою, Джуді - якийсь здоровий коктейль, Алекс - звичайне американо, я замовляю какао з маршмеллоу.

Поки не принесли замовлення, направляюсь в туалет, шепнувши Тому на вухо, що скоро повернусь. Оглядаю себе в дзеркалі. Не звично бачити себе такою. Поправляю волосся, дістаю серветку з сумки і підтираю злегка розмазану туш під очима. В туалет заходить Джуді.

- А ось ти де.

Дівчина посміхається мені щирою посмішкою, дістає зі своєї сумки блиск для губ і підправляє макіяж. Намагаюся не звертати на неї уваги.

- Давно ви з Томом разом? – невимушено запитує дівчина.

- Ні. Це наше перше побачення.

- Ви гарна пара. Він тобі дійсно подобається?

- Джуді, що за питання? З людьми, які не подобаються на побачення не ходять. А ви з Алексом як познайомились? – одразу жалкую про свою різкість.

- На першому курсі, в нас була потокова лекція. Він мені сподобався одразу. Такий гарний, а потім виявилось, що дуже розумний.

- Алекс? Дуже розумний? – недовірливо перепитую я.

- Так. Завжди всі предмети здавав сам. Мені декілька разів додатково пояснював матеріал. Не дарма він вчиться абсолютно безкоштовно. Його стипендія повністю перекриває витрати на навчання.

- Що?

- На якомусь там конкурсі науковому ще в школі він виграв грант на навчання. – Помічаючи мій відкритий рот від здивування, дівчина повертається до мене. – Чого ти так дивишся? Невже він тобі не казав?

- Не казав. І взагалі ми з ним не спілкуємося.

- Дивно. Він мені багато розповідав про Макса і про тебе. В мене склалося враження, що ви втрьох дуже хороші друзі.

- Напевно Макс про мене багато йому розказує. Я колись його приб’ю за це. Так мене любить, що всім вихваляється яка в нього сестра. Але більшість з того, що він каже, брехня. Він знатно перебільшує.

На вустах дівчини сяє посмішка. Все-таки смак в Алекса є. Дівчина дуже красива. Її обличчя таке миловидне, мов в янгола. Швидко оглядаю себе в дзеркалі. Я більше схожа на якогось бісеня. Темне хвилясте волосся, смугла шкіра, очі незрозумілого кольору, в яких відображається легке роздратування.

- Мені подобається твоє волосся. Моє ж без укладки виглядає як стіг сіна. Хотіла би і я, щоб моє від природи так гарно саме вилося. Алекс розказував, що ти завжди вирівнюєш його.

- Джуді, ти мене вибач. Але б з чого вам обговорювати моє волосся?

- Бо я обожнюю гарне волосся. І коли я на сеансі захоплювалася твоїм волоссям, Алекс розказав, що ти завжди ходиш з рівними, хоча воно насправді таке хвилясте як і у твого брата. Ви з Максом дуже схожі.

Викидаю використані серветки і закриваю сумочку. Ця пуста і дивна розмова мені вже набридла. Навіщо вона набивається до мене в подруги. Цього ніколи не буде. Сподіваюся, що і Алекса я буду бачити рідше. Нехай розважається зі своєю дівчиною. Різко відкриваю двері і прямую до нашого столику.

- Дівчата, ви довго. Олівія, твоє какао вистигне, - промовляє Том, підштовхуючи склянку з напоєм до мене.

Роблю ковток і солодкий смак розтікається по моєму горлу, розслаблено витягуюсь на дивані, прислуховуючись до розмови.

- Я в захваті від цієї історії. Чесно я фанат актора. Передивився всі фільми з ним.

- Не може бути. Я теж, - захоплено скрикнула дівчина. - Не можу дочекатися, коли вийде «Борги забирають по темряві». Давайте сходимо всі разом.