Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Вона з такою щирою надією це сказала, що я засміялася.

- Олівії не дуже подобаються бойовики. Вона майже весь фільм відверталася від екрану.

У відповідь я легенько б’ю Тома по нозі під столом.

- Не обов’язково було всім розповідати. Я не дуже добре переношу вигляд крові, тому і відверталася.

- А які ти фільми любиш, Олівіє? – цікавиться дівчина.

- Де майже нема крові, - посміхаюсь я, нащо Том і Джуді відповідають сміхом.

Мовчить тільки Алекс. Дивлячись на нього, я згадую подію, що сталася майже рік назад.

Наталі потягнула мене вчитися кататися на скейті. В мене тоді навіть почало виходити. Ми каталися по вулицях і я навіть не помітила як ми опинилися на вулиці, де знаходиться майстерня батька Алекса. Все йшло добре, я була поглинута скейтом і не помітила як з майстерні виїхала машина, той чоловік навіть не пригальмував біля нас, якби я вчасно не відстрибнула, то він би мене зачепив. Я не впоралась зі скейтом і впала. Падаючи я на штирхнулася на щось гостре і розрізала передпліччя. Крові було багато. Пам’ятаю як в той момент серце билось в моїх скронях і нудота підступала все ближче. Я намагалася не дивитися на руку, але кров все крапала. Наталі побігла в майстерню за допомогою. Алекс був у батька. Він біг до мене, а я все плакала і боялася дивитися на руку.

- Ліві. Ліві. Ти мене чуєш? – швидко сідаючи біля мене, майже кричав хлопець. – Дай мені руку? Десь ще болить, крім неї?

У відповідь я тільки негативно замахала головою.

- Мені треба подивитися на твою руку. Можна я візьму її?

Я простягнула йому руку. Алекс обережно повернув мою руку раною до себе. Я опустила очі на руку і одразу про це пожалкувала. Мене почало нудити. Кров. Багато крові і темна рана. Рука нестерпно боліла.

- Ластівка, ти що крові боїшся? Подивись на мене.

Я не можу відірватися від вигляду моєї понівеченої руки.

- Ліві, будь ласка, - Алекс так м’яко і ласкаво говорить моє ім’я, що я повертаюся до нього. – Не дивись туди більше, дивись на мене. Зараз ти підеш зі мною в майстерню і я оброблю та перев’яжу тобі рану.

- Там дуже жахливо? Треба зашивати? – зі страхом питаю я.

Більше крові я боюся усіх таких хірургічних маніпуляцій.

- Звичайного бінту буде достатньо, але її треба промити.

Алекс допомагає мені встати, хлопець іде позаду мене, однією рукою тримає мою поранену руку витягнутою, а другою обіймаючи за талію направляє мене в майстерню.

Хлопець заводить мене в невеличку ванну кімнату. Я продовжую стояти біля дверей. Алекс дістає аптечку і підходить до мене.

- Ходімо до раковини, треба промити рану.

Алекс вмикає кран і направляє мою руку під струї води. Відчуття неприємне, але я, стискаючи зуби, терплю. Намагаюся не дивитися на воду окрашеною моєю кров’ю, яка стікає в раковину. Закриваю очі і просто чекаю коли хлопець все зробить сам.

- Тепер треба обробити розчином перекису.

Я відходжу від раковини.

- Може просто пов’язки буде достатньо. Я не хочу. Вона боляче щипає.

Алекса руки опиняються на моїх боках і от я вже сиджу на тумбі біля раковини.

- Ластівко, треба потерпіти. Не зрозуміло об що ти порізалась. А якщо щось заженеш собі у рану. Я обіцяю дмухати. Чесно.

- Ну добре.

Я протягую руку хлопцю. Алекс дістає з аптечки баночку, відкриває і наливає розчин на мою рану. Я аж схлипую від болю і починаю махати здоровою рукою на рану. Це просто нестерпно. Алекс обома руками бере мою і як і обіцяв дме на рану. Стає трохи легше. Розчин піниться і стікає брудною цівкою у раковину. Хлопець проводить цю процедури ще декілька разів, поки розчин не стає чистим. Тоді промочує рану паперовим рушником. Потім дістає зеленку і обмазує краї рани, супроводжуючи кожен мазок своїм подихом на те місце, яке зафарбувалось зеленим. І от моя рука вже в стерильній пов’язці.

- Алекс, дуже тобі дякую, - я щиро посміхаюсь хлопцю.

- Ще не все. Ти поздирала собі коліна.

Моя посмішка тане. Я з силою вчеплюся пальцями за край тумби і стискаю міцно губи. Героїчно переживаю обробку ще двох ран.

- От тепер все. До весілля заживе.

- Дякую.

Я зістрибую з тумби і направляюся до виходу, але рука Алекса зупиняє мене, обхвачуючи за здоровий зап’ясток хлопець тягне мене до себе.

- Не ставай більше на скейт, Ліві.

- Я добре катаюся, - відповідаю я хлопцю, але вираз його обличчя каже про те, що він мені не вірить.

- Та невже. Рани на твоєму тілі саме про це і кажуть, - з кривою посмішкою промовляє хлопець.

- З вашої майстерні дуже швидко виїхав чоловік і ледь мене не збив. Якби я не відскочила, він мене би зачепив.

- Тревор. Я його вб’ю. Ніколи не дивиться, коли виїжджає звідси.

- Не треба. Все добре.