Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Алекс за підборіддя піднімає мою голову так, що я дивлюсь в його очі.

- Ластівко, сильно злякалася? – м’яко запитує хлопець, великим пальцем погладжуючи моє гостре підборіддя.

- Все добре. Дякую тобі.

- З дитинства боїшся крові?

- Ні. Після того як бабуся захворіла. В неї був рак легенів, вона часто кашляла кров’ю. Я бачила це і хустки в крові. Напевно після цього. Боюсь, що після крові може прийти смерть. Я знаю що це дуже безглуздо.

- Немає в цьому нічого безглуздого. Ти дуже любила бабусю і твій страх має право бути. Вибач, що я запитав, - хлопець іншою рукою витирає сльозу, яка скотилася по моїй щоці.

Я завжди плачу, коли згадую бабусю.

- Йди до мене, ластівко, - оксамитовий голос запрошує мене в свої обійми.

І от я вже стою, міцно обіймаючи Алекса, ховаю обличчя на його грудях. Хлопець ніжно гладить однією рукою мою спину, а іншу зариває в моє волосся. Щокою пригортається до моєї голови.

- Все добре. Поплач, стане легше. Ти дуже мужньо витримала обробку ран, твоя бабуся пишалася би тобою.

У відповідь я крізь сльози сміюсь, але це більше схоже на якесь квакання. Відчуваю як хлопець посміхається в моє волосся. Так приємно і спокійно в його обіймах, глибше вдихаю його запах. Крізь машинне масло пробивається сам Алекс. Запах хвойного лісу, якого хочеться ввібрати повні легені. Я заплющую очі ще більше пригортаюся до хлопця.

Але момент псує Наталі. Вона різко відчиняє двері, змушуючи мене відскочити від Алекса.

- У вас все добре? Викликати швидку?

- Зі мною все чудово. Алекс сказав до весілля заживе.

- Звісно заживе до вашого весілля і шраму не залишиться навіть.

- Наталі, - прикрикую на подругу. – Нам вже час йти. Дякую, Алекс.

- Я відвезу вас до дому.

- Не треба. Ми прогуляємося. В тебе багато роботи. Велике дякую тобі ще раз.

Хлопець не наполягає, в майстерню заїжджає ще один клієнт. В майстерні з батьком вони сьогодні самі.

- До побачення, мітер Фернсбі. Вибачте, що завадили вашій роботі.

- Олівіє, я завжди радий бачити тебе і твого брата. Одужуй і не забувай змінювати пов’язки.

Ми з Наталі виходимо з майстерні, я обертаюся на Алекса. Він дивиться на мене такими теплими очима, що я всміхаюся і махаю йому на прощання.

Але зараз в цьому кафе його погляд холодний і сумний. Машинально погладжує шрам на своїй руці. По тому як очі Алекса дивляться на мій шрам, я розумію, що і він зараз згадав цей випадок.

Зі спогадів мене повертає м’який дотик Тома до мого плеча.

- Олівія, ти де пропала? Джуді ще раз в тебе спитала, які фільми ти любиш.

- Трилери, детективи, жахи. Та не важливо, головне аби сюжет був захоплюючим і загадки, багато загадок. Хоча більше фільмів, мені подобаються книги. Особливо якщо фільм знятий по книзі. Я спочатку прочитаю книгу, а згодом гляну фільм.

- Нащо витрачати час на книгу, якщо можна глянути фільм. Витратити купу часу на книгу чи за дві години подивитися фільм? Звісно, що я оберу фільм. Взагалі книги – це не моя тема.

Своєю реплікою Том починає мене підбішувати, ще і Джуді ця.

- О і я так кажу. Але Алекс зі мною не згоден.

- Звісно не згоден, - фиркаю я у відповідь, відкидаючи волосся за спину. – Часто при екранізації з сюжету забирають більше половини з книги, через це багато вчинків здаються не зрозумілими, герої не розкриваються повною мірою. А ще й коли обирають акторів абсолютно протилежних своїм книжковим героям, то це просто фіаско. Замість повної захоплюючої історії ми бачимо лише нарізку роликів, так звану вершину айсбергу, коли головне залишається там під темною водою океану.

- Олівія, ти прямо як Алекс. Може нам хлопцями помінятися. У вас з Алексом більше спільного, ніж у нас. І до речі з Томом в мене теж смаки схожі.

- Ні. Не думаю, що ти права.

Алекс нічого не каже взагалі за весь час нашого перебування в цьому кафе, лиш сидить з нудьгуючим виглядом і потягує свою каву. Його нахальна пика прямо таки виводить мене з себе.

- Алекс, а що скажеш ти? Чого мовчиш весь вечір? Як тобі фільм? Сподобався? Як сюжет? Чи може ти не дивися фільм, а був зайнятий чимось іншим? – швидко випалюю я, пізно розуміючи що я сказала і на що натякнула.

Сама себе видала, що підглядала за ними. Міцніше стискаю свій стакан так, що кісточки пальців біліють. Чого він так мене дратує?

Алекс впирається ліктями в стіл і нависає над столом.

- Фільм повна хрінь. Розтягнули другосортний сюжет аж на три фільми, хоча можна було все помістити в один більш-менш нормальний фільм, але ми тоді би не змогли б насолоджуватися всіма сценами насильства і недоречного сексу. Том, Джуді, не ображайтеся, це лише моя думка. І дівчатами ми мінятися теж не будемо. Олівія надто сильно хотіла піти з тобою на побачення.

- Радий це чути, - посміхаючись, повертається до мене Том.