Читати книгу - "День падіння з висоти., Лія Серебро"

  День пролетів так, немов у ньому було не дванадцять годин, а всього лише три. Крім того, що я встигла поїхати до себе за свіжим одягом, як і хотіла, решту дня я вирішила присвятити тому, що розгляну і досліджу його парубоцьке лігво детальніше, і займуся вечерею. Для останнього мені хотілося уточнити точний час його приходу додому, щоб вечеря була теплою і свіжою.

   На свої гроші я купила пляшку хорошого вина й оскільки він сказав, що продуктів повно, то я попрямувала до холодильника. Яйця це - добре, але вони були вранці, ще одну яєчню на вечерю він явно не схвалить. Ну і де ці обіцяні ним продукти? Підгниле вже розполовинене манго, два задубілих тепличних помідори, млявий огірок і сир із пліснявою, маринований імбир і вершки для кави. Аллелуйя! У морозильнику пачка млинців із м'ясом і два стейки з лосося. Якщо для нього це достатньо, значить, і буде їсти рибу з салатом із не свіжих овочів на вечерю! Я вимочила і бланшувала «паралонові» помідори, потримала кілька годин огірок у воді та не виявила цибулі, або хоча б часнику. Загорнула лосось у фольгу, заздалегідь посоливши та побризкавши лимонним соком, і відправила в духовку.  Собі посмажила яйця і заварила каву. Хліба не виявилося. Йому я підсмажила в тостері останній шматок, ну і Бог з ним.

   Поставивши рибу в духовку, я зі спокійною душею прилягла на диван і не помітила, як заснула міцним безпробудним сном. Снилося моє дитинство, коли мама ще була жива і ми на задньому дворі пекли картоплю і їли її з салом, запеченим на багатті. Мама вперше наснилася мені після своєї смерті. Посміхаючись, вона дістала картоплину з попелу і, очищаючи, подала її мені на пробу.

-Смачно, але пахне чимось дивним! - відкусивши шматочок, сказала я мамі.

  Мама мовчки простягнула мені сало, і я спробувала його.

-Рибою смаженою пахне! - здивовано вигукнула я, сон став розвіюватися, а я розплющила очі та в повітрі ще чула той рибний запах від сала і картоплі зі сну.

  У напівдрімоті ще кілька хвилин я вдихала риб'ячий запах, а коли прийшла до тями, кулею злетіла з дивана і побігла на кухню.

-Лосось! - істерично вигукнула я і миттю вимкнула духовку.

   Подивившись на час, я впевнилася, що проспала близько півтори години. Відкривши дверцята духовки, на мене нахлинув інтенсивний запах підгорілої рибної скоринки.

-Цього ще не вистачало! Зіпсувала останню їжу в домі! - зневірилася я.

    Руки в боки, і я з сумом подивилася на овочі, які намагалася реанімувати кілька годин тому. Вони остаточно втратили всі ознаки життя і хоч якийсь апетитний зовнішній вигляд. Я не наважувалася відкрити фольгу й поглянути на рибу. За гаром, що поширився по всьому будинку, було очевидно, що лососеві хана.  Відкривши частину риби, я побачила два висушені шматки з чорною, запливлою кіркою знизу.

  Кулінар з мене так собі.

«Замовлю суші. І сама поїм по-людськи за сьогодні!» - геніальна ідея - ідеально виправить ситуацію, що склалася не на мою користь. Поки я навстіж відчиняла всі вікна в приміщенні, щоб вивітрити нудотний запах підгорілої риби, я заодно і з'ясувала адресу, на яку мають привести доставлення. До суші я ще замовила кілька салатів із морепродуктів. Мені точно сподобається! І до того ж я зустрічала мало людей, яким не подобаються роли та суші.

    Доставлення прийшло вчасно, і я по-хазяйськи переклала весь вміст у красиві тарілки, апетитно оформивши стіл. Запалила свічки, відкрила вино, налила собі в келих і стала чекати свого Олександра, смакуючи його радість від чудової вечері.

    Дев'ята година, а його все немає, як немає вже й більшої частини пляшки вина.

«Не зручно якось подавати до столу вже надпите порядком вино...» - і я зі спокійною совістю долила залишки вина собі в келих і продовжувала допивати його. Позіхаю і поглядаю на годинник. Нарешті почувся шум біля вхідних дверей, і я побігла відчинити їх, адже нових ключів у Олександра не було.

-Скучила? - насамперед запитав він, виставляючи перед собою важку коробку. - А в мене для тебе подарунок!

-Чудово! - вигукнула я. - І в мене сюрприз для тебе!

-Чим смердить? Згоріло щось? - запитав він, водячи носом по повітрю.

-Я провітрила, але, мабуть, не до кінця. Лосось трохи підгорів, але я знайшла вихід! Замовила нам суші! Любиш їх? - прощебетала я.

-Ну взагалі-то не дуже... Я голодний як звір! Сьогодні не вдалося пообідати на роботі, а є щось іще, крім них?

-Салатики з морепродуктів! - відзвітувала я і трохи засмутилася, бо не вдалося догодити Олександру повною мірою.

-А де ти морепродукти роздобула? - здивовано поцікавився він.

-Ах так!? - з посмішкою вигукнула я.- Тобто, ти в курсі про вміст у твоєму холодильнику!? Сказав, що повно продуктів, а з м'яса тільки два стейки та кілька несвіжих овочів! Крутилася, як могла, дорогий! Поки не спалила абсолютно випадково рибу і не зіпсувала до кінця ці злощасні помідори. Сідай. Я заодно помила холодильник і викинула звідти всі прострочені продукти. Сир був не дор блю, а просто запліснявілий шматок старого Маздамера.

Олександр хмикнув у відповідь, присів і спрямував на мене підозрілий погляд. Потім підвівся і попрямував до відра для сміття. Дістав звідти порожню пляшку з-під вина і повільно попрямував до мене зі спини.

-Сама пила чи з кимось?

   Він механічно став накручувати моє довге волосся собі на руку, і моя голова почала поступово відсуватися на зад, на зустріч його погляду.

  -Що ти робиш? - запитала розгублено я, бажаючи звільнитися від таких пестощів, що межують із грубістю.

  Але він продовжував міцно тримати мене за волосся і пильно дивитися мені в очі.

-Сама, чи з кимось? - повторив він запитання.

-Я не відповідатиму на твої запитання в такому положенні! Пусти!

  Він послабив хватку, але друга рука опинилася на моїй шиї. Спочатку ласкаво, а за мить уже з відчутним натисканням він став погладжувати долонею мою шию, опускаючись у зону декольте.