Читати книгу - "Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через тиждень
— Дан, припини! — ляснула по руці мати, коли він знову спробував потягнути з тарілки шматок рулету. — Тебе залиш біля столу на п’ять хвилин без нагляду, то до приходу Марка нічого й не лишиться!
— Мамо, от мені цікаво, коли я від вас переїду, ви теж мене так урочисто зустрічатимете?
— Не перебільшуй. Нічого особливого, просто сімейний обід. Ми так рідко збираємось всі разом… То у Марка роботи багато, то тебе ніколи вдома нема.
І то правда. Не любив ці сімейні зібрання, бо, як правило, відчував себе незатишно на фоні старшого брата. Сьогодні теж знайшов би куди піти, але, навпаки, хотілось залишитись вдома і насолодитись кислою міною Марка. Вже дочекатись не міг його приходу.
Замок вхідних дверей клацнув, двері відчинились і з коридору почувся голос батька:
— Я повернувся!
— Добре, — відповіла мати. — Неси все на кухню, я зараз прийду.
— А я не сам. Погляньте, кого я привів!
Ой, як пафосно! Дан аж очі закотив.
— Марк? — зраділа мати.
— Привіт мамо! Дан, привіт! — посміхаючись, брат зазирнув у вітальню.
— Привіт, синку!
Дан тільки кивнув. Щось у задоволеному виразі обличчя брата його насторожило.
— Марк! І не сам! — радісно проговорив батько.
— А з ким? — кинулась в коридор мати.
Дан і собі підскочив, але застиг як вкопаний на порозі, побачивши Яну! Як же так? Що Марк задумав? Очну ставку?
— Мамо, знайомся. Моя дівчина — Яна, — представив Марк.
— Яка несподіванка! Дуже приємно, Яно! Мене звуть Тамара Дмитрівна. А це Даниїл, брат Марка.
— А з Даном вони знайомі, — посміхнувся Марк.
— Як? — здивувався батько.
— Коли ж ви встигли? Ти й не казав нічого! — обернулась мати до молодшого сина.
— Так Дан нас з Яною, власне, й познайомив, — пояснив Марк.
— Дуже неочікувано, — зауважив батько.
— Так. Але ми Дану дуже вдячні, — посміхнувся Марк, обіймаючи Яну за плечі.
— Ой, ну що ми стоїмо в порозі! — спохватилась мати. — Марк, ти ж вдома, допоможи Яночці, а ми з татом швиденько на кухні приготування завершимо.
— Добре, мам, не хвилюйся. До речі, це теж до столу, — передав батьку пакет, з яким вони прийшли.
Батьки пішли на кухню, а Дан стояв на порозі вітальні й з-під лоба спостерігав за тим, як Марк допомагає Яні зняти пальто, повісити його в гардероб. Не схоже було, що брат щось збирався перевірити. Все добре у цієї парочки. Твою ж… А він стільки вислухав за той клятий потоп! Ще й ключі від авто батько забрав! Покарали, ніби він мала дитина!
— Ти щось хотів сказати? — запитав Марк.
— Хм… Не очікував її тут побачити.
— Я від тебе такої підлості теж не очікувала, Дан, — зітхнула Яна.
— Зізнаюсь, мені було неприємно побачити шарф Яни тут. І почути те, що ти придумав, було неприємно. Але ж ти не врахував того, що між мною і тобою є велика різниця. І справа не тільки у віці, а й у тому, що я не дію на самих тільки емоціях. Я вмію думати, аналізувати, відчувати. І я добре розбираюсь в людях. Чому ти вирішив, що твій примітивний трюк спрацює? — похитав головою.
Тоді в неділю Марк ще довго сидів у машині біля дому батьків і не міг зрушити з місця. Завести авто не міг. Та й навіщо? Куди їхати?
Слова Дана про Яну нанесли удар під дих. І цей зневажливий тон брата… Та як він міг так говорити про Яну? Ніби вона одна з тих, з ким він звик розважатись раніше! А вона не така. Вона геть інша! Марк вже добре встиг її пізнати і зрозуміти. Так, то що на нього найшло?
Чи могла Яна зустрічатись з ними обома? Теоретично все можливо, але… Вони, звісно, недовго зустрічались. І за цей час у Марка було багато сумнівів. Їй лише вісімнадцять, йому вже тридцять два. Увага дорослого реалізованого чоловіка могла справити на неї враження, але чи чесно зв’язувати юну дівчину такими стосунками? Хоча він же щирий по відношенню до Яни… Та й вона теж. Проте дівчина ще не пройшла той життєвий шлях, який пройшов він, не набула досвіду у стосунках. Можливо, через деякий час вона зрозуміє, що багато втратила, відразу зв’язавши себе серйозними відносинами з ним. Тому він і не спішив, давав їй час на прийняття зважених рішень. А наміри Марка були максимально серйозні.
Поряд з Яною він почувався так, ніби йому й самому вісімнадцять. Все було напрочуд легко і невимушено… По-справжньому… Закохався в неї до нестями.
А чи сумнівався в її порядності, чесності? Жодного разу. То яка різниця, що сказав Дан? Ні, все-таки це важливо, бо треба зрозуміти, чому саме брат це сказав. Невже дізнався про їх з Яною? В принципі, вони ж не ховались… Якщо навіть і дізнався, навіщо брехати? Кому хотів насолити, рідному брату чи колишній дівчині? Точніше, кому більше хотів насолити? Ясно одне: Яну треба захистити.
Яна! Боже, що він їй написав?! Аж кров у голову вдарила! Що вона подумає?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова», після закриття браузера.