Читати книгу - "Подорож до щасливого подружжя, Максим Veritas"

Споглядаючи на своє минуле з висоти невеликого прожитого досвіду, да початок такий, ніби пише людина, якій вже далеко за 60, і вона пише послання своїм онукам. Але добре зробити якийсь певний аналіз у 34, бо якщо аналізувати в 60 усе одним махом, то буде трохи забагато. Отже, як там годиться починати розповідь у таких випадках?
    Давним-давно, коли ще трава була зеленіша, дівчата ходили в спідницях, а не в штанях, а вода в джерелах була прозора і солодка, жив собі у місті на березі річки один дуже нетерплячий юнак. Нетерплячим він був, бо хотів осягнути, зрозуміти і мати усе одразу... такий собі чомучка-переросток. Все планував, мріяв про те, що його чекає в майбутньому. Коротше кажучи, ніби й високий як до неба, а дурний як не треба.
     І була в цього юнака строга і справедлива, добра мама, в якої була чарівна паличка, називалася вона скалочка-виручалочка. Бо виручала маму тоді, коли юнакові приходив час відгрібати по плечах, для того щоб вимкнути двигуни і посадити свій боїнг мрій на землю. І хоча, як вона завжди казала: «Сину, мрії збуваються,» але завжди додавала: «Не в твоєму випадку. Годі мріяти, час діяти». В тебе сесія на носі, тут і зараз, у недалекому майбутньому. А ти мрієш про щось, про дівок і дискотеки.» І хоча дискотек в моєму житті ніколи не було, не любив, а в дівчат особливим інтересом до певної пори не дуже й користувався, спорити з моїм генералом було пустою тратою часу. Якщо сказали, що ти ледацюга, значить ледацюга. І крапка. Бо якщо хочеш щось заперечити, одразу йде аргумент: «Не сперечайся з матір’ю,» а далі йдуть слова народного фольклору, які треба було б запікувати.
    До речі, якщо трохи відволіктися, то зараз в моєму житті нічого не змінилося, хіба по плечах не відгрібаю, а замість мами — дружина. І аргумент трохи інший: типу «Ну я ж дівчинка, мені можна.» А якщо й це не помагає, то в хід іде важка артилерія: вона закидатиме мене градами із сліз до тих пір, поки все-таки не буде так, як вона казала. Але наразі не про те. Я то просто сказав до того, що в моєму житті, принаймні в особистому, все стабільно. Генеральші змінюються, матріархат залишається. І що мама завжди жила по принципу «тут і зараз, я сказала, ти виконав», що й жінка живе по такому самому принципу: «не завтра, а вже і то бігом.» А то, ну ви знаєте...
   Так, спогади про мої молоді студентські роки і контроль за навчанням з материнського наглядача прекрасні. Дійсно приємно згадати і посміхнутися. Особливо мені запам’яталася одна розмова на останньому році мого навчання на історичному факультеті. Приїхавши додому на вихідні, я був дуже нервовий, як кожен випускник, який 4 роки провчився досить непогано, і от прийшов його судний день, випускні іспити. Це зараз мені здається: «Тю, та іспити — то пригода,» а тоді то був судний день з очікуванням пекла у разі, якщо не здам. Звичайно, як мені тоді здавалося, апокаліпсис близько, нерви здавали. Чим ближче час до іспиту, тим більше фільмів жахів у снах по ночах. Коротше, повний комплект маніакального синдрому на лице.
    Мама в мене завжди була тонким психологом, недаром виховати 2 аболтуси  сини, плюс тато. Коротше, в чоловічій психології розбиралася: спочатку бий, а потім питай, що сталося. Жартую, звичайно. Не без того, але без садизму обходилося. І от, сидячи вдома за обідом, я почув від неї геніальну думку. «Сину, замість того, щоб боятися, переживати і щось там собі в думках накручувати, просто обріж в своїх думках часовий проміжок до 24 годин.» «Мамо, але я тут подумав...» — «Не треба, тобі думати в тебе це все одно не виходить. Слухай мене і роби, як сказала.» «І в цих 24 години роби все можливе, щоб повторити якнайбільше матеріалу. Ти ж і так усе знаєш, просто в страху очі великі. А так двох зайців вб’єш одним пострілом: і знання систематизуєш, і переживати не треба за завтра, бо його не існує.» Потім, правда, подумала і додала: «Але якщо не здаси, то... ти і сам все знаєш.» Але то до уваги не беремо. Головне — це живи в моменті тут і зараз, роби все від себе необхідне. І як тільки цей принцип стане принципом твого життя, тоді ти станеш щасливим: усе необхідне, щоб осягнути знання, заробити копійку, зробити щасливою родину. Але діяти треба лише в 24 години сьогодні. Бо завтра немає.  Воно або не настане, бо буде сьогодні, або буде кінець фільму. Проте завтра просто нема. В тебе є тільки сьогодні. НЕ Будуй планів на далеку перспективу. Живи сьогоднішнім днем!!!