Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Свято тривало. Гості сміялись, келихи дзвеніли, музика грала. Але один важливий гість зник. Адам. Його не було вже понад пів години.

Станіслав знервовано озирався, поки не попрямував у бік саду. Там, у глибині, під аркою з троянд, він побачив сина.

Адам, розстебнувши сорочку, обіймав жінку — ту саму, з якою фліртував у залі. Її пальці ковзали по його шиї, губи торкалися його щоки, він стискав її талію…

— Ти з глузду з’їхав?! — прогримів Станіслав.

Пара відскочила. Адам відмахнувся:

— Та розслабся, тату. Вечір, келих, гарна жінка… Це ще не злочин.

— Це ганьба! — Станіслав рвонув сина за комір. — У тебе наречена в залі! Люди дивляться! Ми щойно офіційно оголосили про заручини, а ти тут як останній…

Ляпас.

Сильний. Глухий. Прямо в обличчя.

Адам мовчки провів рукою по щоці, очі блиснули люттю.

— То ось як? Тепер ще й руки піднімаєш?

— Якщо не розумієш словами — так, підійму! — Станіслав дихав важко. — Йдемо. Зараз же. Ти мусиш бачити, ким могла би бути твоя дружина — а не ці дешеві розваги!

Станіслав грубо потягнув його до зали.

У центрі — Лоліта, мов яскрава троянда серед блиску й золота. Вона скромно посміхалася гостям, відповідала чемно, але з легким рум’янцем. Поруч — Єгор, ніжно тримав її за талію. Грала повільна мелодія, і вони танцювали. Лоліта виглядала щасливою… або хоча б спокійною.

Адам зупинився. Кров закипала.
Груди підіймалися від люті. Його наречена… і брат?
Погляди гостей повертались до нього. Хтось уже шепотівся.

— Що, весело вам тут? — загримів Адам.

Єгор і Лоліта зупинилися. Лоліта відсахнулася.

— Адам… — прошепотіла.

— Не смій до мене говорити, — різко кинув він. — Хочеш одразу перелізти з одного брата на іншого?

— Досить! — Єгор виступив уперед. — Ти поводишся, як дикун!

— Може, і так! Але я не терпітиму, щоб наречена пішла під руку з братом на очах у всіх!
І ти ще й торкаєшся її, ніби вона твоя! Хочеш — забирай! Мені байдуже!

— Адам, зупинись! — втрутився Станіслав, але було пізно.

Сльози виступили в очах Лоліти. Вона подивилась на всіх — і на батька, який мовчки опустив очі, і на гостей, що зупинили танці. А потім — втекла. Просто розвернулася й вибігла з зали, тримаючи поділ червоного плаття.

— Лоліта! — закричала її мати й кинулась слідом.
Батько теж рушив за нею — з винним обличчям, повним страху.

У залі запала гнітюча тиша.
І лише Станіслав стояв нерухомо, зціпивши кулаки.
Його імперія — і його син — тріщали по швах.