Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У маленькій хатині, що стояла на околиці села, було тихо. Надворі вже стемніло, але у вікнах ще горіло світло. Лоліта сиділа на старому ліжку у своїй кімнаті, все ще в тому самому червоному платті. Туфлі давно валялися на підлозі, волосся розпатлане, очі — заплакані.
Вона не знімала макіяж — сльози давно зіпсували його, залишивши темні сліди на щоках.
Марія сіла поруч і обійняла її за плечі.
— Лоліто, не плач, будь ласка… Ти ж така гарна… Він не вартий тебе…
— Я, як дурна, повірила… що зможу хоч комусь стати потрібною, — прошепотіла Лоліта, ковтаючи сльози. — А йому… йому було байдуже з першого дня. Я для нього — просто ще одна іграшка. А сьогодні він ще й принизив мене перед усіма…
— Але гості бачили, що він був не правий. Всі мовчали, навіть тато… — Марія стишила голос. — Я так хотіла вдарити його… хоча б словом…
Лоліта відвернулася до стіни.
— Я не хочу заміж… Я не хочу такого життя… Я мріяла про щось інше, Маріє… Про справжнє кохання. Про вибір. Про свободу…
— То чому мовчиш? Скажи це татові. Скажи мамі!
— А сенс?.. Вони вже все вирішили. Обрали за мене. І тепер навіть не питають, як я себе почуваю.
До кімнати заглянула мати.
— Доню… — її голос був м’який, але в ньому ховалась тривога. — Ми переживали… Все добре?
— Добре? — голос Лоліти затремтів. — Мамо, я була принижена на очах у всіх! Мені соромно, мені боляче… А ти питаєш, чи все добре?
— Ми не хотіли тобі зла… — почала жінка, але Лоліта вже підвелася.
-Мені треба побути наодинці.
Вона вийшла з кімнати. Марія лише глянула на матір — мовчки. У погляді дівчинки було більше дорослості, ніж у словах дорослих.
У хаті знову запала тиша.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проти моєї волі , Верона Дарк», після закриття браузера.
