Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Особняк Розинських потонув у гнітючій тиші. Свято закінчилося скандалом, гості поїхали вражені, а сімейна атмосфера стала гіршою за найхолоднішу зиму.

Станіслав гримнув дверима в кабінеті, за ним увійшли дружина, Адам і Єгор. Повітря було густе від напруги.

— Ти зганьбив мене! — крикнув батько, важко вдаривши по письмовому столу долонею. — На очах у поважних гостей! Перед дівчиною! Перед усіма! Це вже не легковажність — це ганьба! Сором!

— Мені байдуже, що там думають твої "поважні"! — огризнувся Адам, відкидаючись на спинку крісла. — Я не збирався одружуватись із першою зустрічною…

— Вона краща за всіх твоїх коханок разом узятих! — різко втрутилася мати. — Тиха, розумна, вихована. А ти? Ти принизив її! І себе.

— Це був мій день народження! — підвищив голос Станіслав. — І ти мені його зруйнував! Якщо ти не навчишся поважати себе та свою родину — я лишу тебе спадку, Адам! Імперія, яку я будував усе життя, не дістанеться тобі лише тому, що ти мій син. Поки ти не станеш гідним цього прізвища — ти мені ніхто!

— І добре! — Адам скочив на ноги. — Ви всі хочете одне — гарну обгортку, гарну картинку! А я — не частина вашої театральної постановки!

— Вистачить! — Єгор різко ступив уперед. — Ти перетнув межу, Адам. Лоліта — не іграшка. Вона не заслуговує такої наруги. Ти її не гідний.

Адам повернувся до брата з презирством.

— О, бачу, ти вже й лицар. Може, забирай її собі? Все одно вам з нею буде нудно разом — обговорюватимете книжки, мрії та… бідність!

— Заткнись! — кинув Єгор і стис кулаки. — Я принаймні бачу в ній людину! А ти бачиш лише оболонку! Як завжди.

— Годі! — втрутилася мати. — Це вже занадто!

Станіслав подивився на Адама з крижаним спокоєм.

— Завтра зранку ти поїдеш до її дому. Сам. Без водія. Поговориш з її батьками. І вибачишся — перед нею, перед усією родиною. Інакше... ти справді втратиш усе. Включно з моєю повагою.

Адам мовчав. Його серце калатало.

Бо попри лють… попри образу…
…образ її заплаканих очей чомусь не давав спокою.