Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

— Вони активували печатку, — Соня тихо проказала, дивлячись у вікно машини. Її голос був рівний, але Данил відчував напругу в кожному русі дружини.

— Аліса? — спитав він, не відриваючи рук від керма.

— Так. Вона... відчуває. Вона носить його в собі, Даниле. І якщо тінь знову ожила, їй доведеться зробити вибір раніше, ніж ми планували.

Данил стиснув щелепи. Перед очима миготіли кадри з минулого — бої, втрати, вибір, за який досі боліло. Вони знову повертаються туди, звідки ледве вибралися.

— Ми не залишимо її одну, — сказав він твердо. — Навіть якщо доведеться кинути виклик Ордену знову.

Машина зупинилася перед старим маєтком, де на них чекала Дар’я.

Жінка з помаранчевим волоссям уже стояла біля воріт, тримаючи в руках книгу. Не звичайну — ту саму, яку вони ховали роками. Очі її світилися неземним світлом.

— Ви готові? — спитала вона, не вітаючись. — Бо часу майже не лишилося. Якщо вони знайдуть останній символ раніше за нас — усе повториться.

Соня мовчки кивнула.

А Данил витяг з кишені кулон-близнюк того, що носила Аліса.

— Тоді вперед, — сказав він. — Цього разу ми завершуємо історію. Раз і назавжди.

Маєток дихав спогадами. Усередині все здавалося застиглим у часі — картини з розмитими обличчями, свічки, що не гасли, навіть коли ніхто не заходив сюди роками. Дар’я повела їх вузьким коридором у підземелля, де колись почалося перше зібрання Сімох — тих, хто виступив проти Тіні.

— Слід Аліси змінився, — мовила вона, зупинившись перед круглим порталом у кам’яній підлозі. — Вона пробуджує силу, що належала не тільки вам, а й тим, хто був до вас.

Соня нахилилася ближче до знака на порталі. Лінії тремтіли, мов живі, реагуючи на її дотик.

— Це не просто тінь. Це щось… глибше. Вона має в собі те, що колись ми з Нілом боялись пробудити, — прошепотіла вона.

Данил став поруч. Він дивився на знак — трикутник, у середині якого бився символ ока, з-під якого тягнулися тонкі лінії, ніби коріння.

— Вона бачить сни, так? — спитав Данил.

Дар’я повільно кивнула:

— І незабаром побачить більше. Вона скаже вам не те, що ви хочете почути — а те, що боїтесь прийняти.

— Вона бачить сни, так? — спитав Данил.

Дар’я повільно кивнула:

— І незабаром побачить більше. Вона скаже вам не те, що ви хочете почути — а те, що боїтесь прийняти.

Соня зітхнула. Вперше за довгий час вона виглядала втомленою не тілом, а душею.

— Якщо хочемо врятувати її… і решту, треба знайти того, хто колись уже входив у Тінь. І вийшов.

Данил мовчки поглянув на Соню.

— Артем, — мовив він.

Дар’я не здивувалась. Вона вже знала.

— Якщо він ще живий, — сказала вона, — він — наш єдиний шанс.