Читати книгу - "Відьомські війни"

Моторошно усвідомлювати на скільки химерними видаються насадження саду. Всі дерева і їх візерунок викликають напад жаху. Я вийшла через відчинені ворота і кинула останній погляд на маєток, дивним чином очікуючи на погоню. За мною нікого не було, жодної живої істоти. Мабуть ніхто не міг подумати куди може подітись мертва дівчина?

Я розмірковувала так швидко, як змогла, відійшовши від маєтку. Для початку необхідно сховатись подалі від дороги. Повертатись у власний маєток небезпечно. Хтозна, Клер вирішить навідатись туди і довершити розпочату справу. Навряд чи привиди допоможуть в здоланні потужної темної відьми. Так, вони добряче допомогли з захистом від нападу банди, але здолати Кейт їм не під силу. Отож, повернення до маєтку знаходиться під явною забороною. Можна сміливо забути про пошук реліквії. Невже про нього може іти якась мова, коли життю загрожує величезна небезпека. На цьому інциденту необхідно попрощатись з Пінсом назавжди. На жаль попрощатись простіше сказати, ніж зробити.

В мене не має ні грошей, ні телефону нічого аби добратись до власної домівки. В екстремальних ситуаціях відьми часто використовують закляття для телепортації. Надто потужне закляття і рідко кому вдається. Лише у фільмах і серіалах з чаклунською темою, переміщення займає декілька секунд і його виконує будь-хто, з низьким чи високим рівнем магії.

Насправді все на багато складніше. Я навіть близько не знаходжусь на тому рівні магії, щоб створити подібне закляття. Крокуючи стежкою, я намагаюся зосередитись на власному маєтку. Там знаходяться мої документи, гроші і мобільний телефон. Невеличке закляття допоможе повернути необхідні речі та викликати таксі. На жаль в такому непоганому на перший погляд плані, є доволі вагомий мінус. В маєтку магія не дія. Жодне пошукове закляття реліквії не спрацювало, шанси повернути власні речі стають мізерними. Я вирішила спробувати закляття і марно. Доведеться повернутись в маєток. Дуже ризиковано, та іншого виходу я не маю. Можливо вдасться сконцентруватись і начаклувати захисне закляття.

Чимдуж крокуючи стежиною, я хотіла одного — забути минулі години власного життя. Натомість намагалась, пояснити що зі мною сталось, яким чином я вижила. Померла чи просто втратила свідомість? Хоча явно не просте запаморочення. Я не знаю, що відчувають люди відразу після смерті. Яким чином розуміють, що вже не належать до цього світу. Такі думки почали лякати мене. Сльози покотились з очей. Я відчула себе розгубленою і слабкою. Пінс не такий привітний, яким здавався на перший погляд. Не просто тихе провінційне містечко. Здається, на кожному кроці чатує небезпека.

Минаючи чергову вулицю, я розуміла всю потенційність небезпеки. Надію давав невеличкий факт, вулиці не були порожніми. Можливо я зустрінусь з Клер. І вона не зрадіє моїй появі, та все ж безглуздо чаклувати у всіх на виду. Це заборонено правилами. Мешканці містечка можуть підозрювати що завгодно і боятись кого завгодно та не знати правду. В жодному разі правда не повинна розкритись. Повертаючись до маєтку, я намагалась вибирати більш населенні вулиці і при цьому уникати центральних, а особливо кав’ярню. Клер не має напасти при свідках. Ось чому вона заманила мене до себе додому. Це її територія, там дівчина чаклує без усіляких обмежень і заборон.

Не знаю скільки часу, я добиралась до маєтку. Я намагалась не думати про час, і родину. Родина викликає в мене напад сліз. Вони ж могли втрати свою Меган. Саме заради них я маю повернутись і якомога скоріше.

До маєтку залишилось декілька кроків, і чиясь темна фігура вже чатувала в дверях. Темна фігура не викликала жодного страху і не пов’язана з магією — Тед Барнерсом з нетерпінням очікує на мою появу.

— Меган, доброго дня. Тебе довго не було?

— Вітаю, Тед, — вичавити з себе привітальні слова виявилось дуже складно. Тед Барнерсом остання людина, яку хотілось бачити. Чоловік вдягнутий елегантно і в руках тримає стос паперів. Він пропонує невеличку розмову. Тільки розмови з ним не вистачало для повного щастя? Я маю швиденько забратись з містечка, а не вести світські бесіди разом з ріелтером. Тед помітив мій настрій, невдоволеність, розгубленість, поспіх. Він пообіцяв не займати багато часу. Я здаюсь, адже в мою голову приходить чергова ідея. В містечко Пінс привіз мене саме Тед Барнерсом. Можливо, він тепер і відвезе в аеропорт. Доведеться спершу вислухати його, а потім звернутись з проханням.

Розмова з Тедом займає декілька хвилин. Він пропонує дуже вигідні умови продажі маєтку. Нарешті з’явився достойний покупець, що здатен в повній мірі оцінити вартість старовинної будівлі. Звичайно така обізнаність відобразиться насамперед в матеріальному плані. Вислухавши умови чоловіка, я приводжу незламний аргумент. Я неповнолітня особа, що не може розпоряджатись власним майном. Опікуни не дозволять продати родинний маєток. До того ж справи, з якими я приїхала у Пінс вирішені. Ось, що сказала я містеру Барнерсому. Звичайно, він не полишив надії. Адже у моїх слова зроблено невеличкий натяк на вік. З 18 років я буду розпоряджатися власним майном, тому варто трішки зачекати. Ріелтор люб’язно погодився викликати таксі до маєтку. Він навіть сам оплатив рахунок. На жаль чоловік не зміг супроводжувати мене, якісь нагальні справи. Цікаво які, в маленькому Пінсі власний ритм життя незрозумілий всім і кожному.

Вклавши якомога більше ввічливості в подяку за клопоти (виклик таксі), я попрямувала геть і зачинила за собою двері. Теда здивував мій багаж, точніше його повна відсутність. Мобільний телефон, гаманець, документи легко помістились в маленьку літню сумочку.

Таксі очікувало ззовні. Водій привітно посміхнувся своїй майбутній пасажирці, а містеру Барнерсому послав дружній кивок. Здається ці двоє дуже давно знайомі. Не дивно Пінс видається таким привітним. Я з поспіхом залізла в таксі, навіть як слід не попрощавшись зі своїм новим «другом».

— Скоріше в аеропорт, — майже благально прозвучало.

Водій здивовано поглянув на заднє сидіння: звідки такий поспіх в молодому віці.

— Терміново, необхідно дістатись додому. Якщо потрібно більше заплатити, то це не проблема.

Чоловік з занепокоєнням поглянув на мене. Цікаво, яке враження створила я на нього. Розширені очі, нервовий погляд, страх захлиснув все тіло. Маєток надав невеличкий спокій, такому нестійкому психічному стану, в якому я перебувала на даний момент. Тепер же я почувалась легкою мішенню для Клер. Навіть, коли добиралась до маєтку, страх не настільки заполонив моє тіло. Мабуть, присутність мешканців