Читати книгу - "На скрижалях історії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як сонце зайде за гору, тоді й підемо.
А малий сам собі кметує, роздивляючись навколо:
— Десь і гори такої не видно й сонце сидить на одному місці.
IVЛітнє сонце вже перекотилося за полудень. По обіді знов працюють до вечора без перерви. Виморився день, уже й сонце западає за овид, запалює степ вечірнім пожаром. Мир Божий уже хоче спочивати, святий вечір облягає землю й ніч-мати засвічує зірочки на синьому небі. Нива за три дні густо обсілася полукіпками. Приїхав панський економ Горьовий перевіряти, як труждаються на полі. Горланить:
— Сидоре!
— Га?
— Повертайся проворніше, а не «га»!
Одна з жінок йому:
— Але ж він робить, он аж упрів.
— Я до тебе балакаю? Роби своє діло та не тич носа до чужого проса.
Сидір тим часом бурмоче собі під ніс:
— А щоби тобі пуп той вилисів, як від маку ступа...Ну чому ти до мене прискіпуєшся?
— Сидоре!
— Га?
— Не гакай, щоб тебе гаком за ребра зачепило!
Сидір, собі під ніс:
— А щоб твоєю мордою просо молотити...
Тут до економа підійшли три молодиці й стали жалітися:
— Немає де вгамувати спрагу, село далеко, а навкруги немає кринички чи копанки, то вивезли б хоч би в діжці воду.
Пан економ засміявся й проторохтів:
— Може вам ще й молочка вивезти? У мене діжок не вистачає вивозити воду строковим, які пшеницю жнуть на ярах, та й немає людей-візників.
Економ набундючився й потрюхикав, чортихаючись сам до себе під ніс:
— Через тих собачих молодиць завжди час згаїш: роботи катма, а балачок і на віз не вбереш.
А жінки, які так і залишилися жати без води, хоч спека на дворі стоїть жнивна, йому вслід:
— Кров би тебе нагла заллєла, сучий ти сину!..
Находившись цілий день по степу, Іван вже й не звертає уваги, що стерня коле ноги вище кісточок. Аж вдома ввечері, коли мама миє йому ноги перед сном, сичить від болю, бо подряпини болять усі зразу, але він не квисне, сльози самі котяться з очей.
У сорочці на лівому плечі дірка з п'ятак величиною, крізь неї тіло загоріло так, що чорніє, ніби зашмароване сажею, а шкіра на носі здулася, побіліла й він нігтями здирає її, як кусочки паперу, без болю. У цей час у душі заздрість шкребе, брати Антон й Артем сидять вдома, а йому доводиться пектися на сонці.
Антін доглядає мале теля й хату, менший Артем сидить вдома, сестра Горпина пасе корову на полі. Найстарша сестра Марія панна в строку. Ніхто в їх сім'ї хліба дарма не їсть.
У короткі літні ночі мама встає раненько, щоб для сім'ї зварити сніданок, обід і собі взяти в поле харчі, а хліб є не завжди. То борошна немає, то вітру, щоб те борошно змолоти, то немає чого молоти. Найбільше хліб заміняє картопля.
У селі багато горе-хліборобів, які збирають хліб насущний на панській ниві, тим і живуть, як і сім'я коваля. Коли б не кузня, довелося б усім іти в найми. Не один міцний хазяїн приходив до батька, щоб найняти синів у пастухи, але той добре розумів, що то за робота в куркуля. Як жили то жили — а в наймах не були.
Житнє поле зібрали панові Давидову чисто, до неділі склали в полукіпки, а в неділю Кузьма Гудзь знов на високих місцинах села оголосив, що в понеділок усі, хто жав панське жито, повинні своє зароблене з поля вивезти. Якщо до понеділка не впораються, панська молотарка буде молотити все підряд без розбору, а селянам заробіток віддадуть зерном.
Панське жито змолотили. Пан свого слова женцям дотримав: тим, хто свого заготовленого жита вивезти не встиг, видав по чотири пуди за копу, а копа давала щонайменше десять пудів зерна. От така панська правда й ласка!
VЇх садибу обмиває невеличка річечка Сухий Ташлик. Щороку навесні виходить вона з берегів, але не завжди однаково. Більше випаде снігу, більше води розливається, тоді вона сягає до хати. Проти їх садиби на річці невеликий, десятини зо три острів. Він заріс очеретом, рогозою й осокою. У цих заростях багато різної дичини.
Восени батько щоранку приносить кілька качок, мамі мороку, та не завжди встигає, бо мама вже кінчає готувати їжу для сім'ї. Батько ще й завзятий рибалка.
Правда, пан суворо забороняє ловити рибу, вважає, що річка, ліс і поля належать до маєтку, але, незважаючи на заборону, селяни рибалять біля своїх берегів. Панська сторожа не в змозі одночасно бувати на всіх ділянках річки, а люди цим користуються, мовляв, вода не пана, а бога.
Між селами Вербівкою й Лебедівкою, де річка струмениться між двох горбів, поміщик Давидов задумав звести греблю. Усе літо тут кряжаться строкові полтавчани. Щовесни він відряджає практиканта-агронома в Полтавщину наймати селян на сільські роботи в економію. Греблю пан старається завершити до зими, бо полтавчани згідно з договором, складеним при наймі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.