Читати книгу - "Мій Близький і Далекий Схід"

— Ваша дочка забилась, впавши з даху. Моя пані оплатить похорон.

І вони сіли на порозі дому й стали рахувати, скільки потрібно глечиків пива, ячмінних хлібів, одежі, і срібних зливків[50].

А душа Шамхат кинулась доганяти душу малої служниці, і наздогнала її аж коло ріки, де була брама, через яку проходили небіжчики, щоб потрапити на перевіз.

— Я тільки подивитись, — сказала Шамхат Тому, хто пильнує воріт.

— Куди лізеш, небого? Прийде час, все побачиш! — і сторож вищирив зуби, чомусь не людські, а собачі.

Але Шамхат лише відступила убік і стала спостерігати, як мерці підходять до Того, хто пильнує воріт, і платять за перехід. Тільки її дочка, Ені, не має шматочка срібла, і тому боїться підійти. Стоїть, склавши тонкі смагляві рученята на грудях.

— Ходи сюди, — покликала її Шамхат. — Я щось тобі маю сказати.

Але дитина не чула її. Дивилась на сторожа Нерґаля вже не одним, а обома очима, бо, хоч людина буває незрячою, душа в неї бачить. А бува й навпаки.

«Такий світ», — подумала Шамхат, і тут збагнула, що дівчинці не дали нічого, і її не пустять через ворота. Чому ж батьки не дали їй нічого? І знову збагнула: бо не ця мати носила її в лоні дев’ять місяців, не ця мати народила її в муках. Тому й Шамхат ніколи не показували її дітей, щоб вона не прикипіла до них серцем. Ось чому названим батькам байдуже, чи має Ені чим заплатити за перехід до Країни без вороття. І таке чекає колись на саму Шамхат. Тіло її без одежі просто вкинуть в Ріку[51]. Це зв'язало її душу з душею дівчинки міцніше, ніж пуповина, міцніше, ніж нитки в основі зв’язані між собою.

І тут Шамхат покликали:

— Пані, пані, прокиньтеся!

Вона побачила перед собою поморщене обличчя старої. Ні, Шамхат не спала. Її душа втомилась від мандрів й болю. Коли вона повернулась, стало боляче й тілу.

— Чого тобі?

— Пані, по вас прийшли. З Дому гостей.

— Скажи, що я нікуди не піду. Я хвора.

Стара не раз чула таку відмову упродовж останніх місяців, бо чужинці не знали, що знаменита Шамхат, яка приручила Енкіду, котрий спустився з гір і був наполовину людиною, а наполовину звіром, носить по ньому жалобу, наче сестра чи жона. Не було б Енкіду, слава її господині давно б відійшла, а вона ще й комизиться. Сторож вернувся ні з чим, дійшло аж до сварки, і обоє порішили: не спитає пані за похорон, то й добре, а спитає — скаже так, як є.

І пішла вона до гінця, тутешнього, урукського. Той як почув, позеленів зі злості, відтрутив стару, а сам пішов до господині. Далі велів подати собі пива і сів на край басейну чекати.

Тяжкий нині видався день. Небо затягнулось пеленою, наче Гашанна збиралась зійти на ложе з Думузі, хоч до празника було ще дуже далеко. Стара охоче б зараз подрімала в закутку, та довелося допомагати пані збиратися: натирати тіло пахучою олією, розчісуватись. Стара помітила в темному волоссі дві срібні волосини й непомітно вирвала.

Шамхат вбиралась без жодної радості, рухи її були механічні, губи невдоволено кривились, але поступово колишня врода поверталась до неї, особливо, коли на шиї, зап’ястях і грудях засяяли коштовності. Не була б вона Шамхат, якби стан її не вирівнявся, очі не засяяли. Стара потішено зітхнула. Перед такою Шамхат не встоїть жоден гість, а той післанець нехай почекає, ач який нетерплячий.

От тільки пані не говорила нічого, ані словечка. Її краса залишалась німою. Нехай заграють музики, вип’є вина, щічки зарожевіють… Буде у них вдома вдосталь пива, ячмінного і фінікового, масла, меду, зерна на коржі, риби. Добробут слуг залежить від добробуту господарів, як пуповина пов’язує немовля і матір. Обірветься завчасу — дитя загине. Звісно, розлучитись їм доведеться. Але нехай вона вирушить в далеку дорогу просто з дому господині, а не з вулиці, де жебратиме шматок сухого коржа, і де домом її буде тінь від муру.

Стара поштиво вийшла, коли наостанок Шамхат принесла жертву Гашанні, володарці над життям і смертю, як годиться в таких випадках. Тим часом уже стемніло і в покоях панувала задуха. Наче перед дощем. Гарна прикмета.

Якось незвично було йти у темряві, відчуваючи на тілі вагу золота й срібла, яке ще й подзенькувало. Післанець з Дому гостей йшов попереду із запаленим смолоскипом, не озираючись. Не був навіть озброєний, як же він збирався захищати Шамхат від грабіжників? Вона намагалася ступати нечутно, не потрапляти на світло, однак браслети на ногах зловісно бряжчали. Післанець заплив салом, он які складки на попереку. Роз’ївся при бенкетах, обпився вином і пивом.

Ні, Гашанна вбереже її від усього лихого, щоб вона постала перед гостем, як годиться, не осоромила Урука. Та попри незворушність, розлиту на обличчі, що