Читати книгу - "Темна Академія, Марина Сніжна"

ГЛАВА 3

Мої очі самі собою розширилися.

– Нічого собі! Це ж чудово!

– Добре, що ти не питаєш, навіщо мені це потрібно, – підморгнула Шейріс. – Зазвичай це перша реакція всіх, кому я про це говорю.

– Дурна реакція, – не втрималася я від зауваження. – Що поганого у тому, щоб шукати свій шлях у житті, а не сподіватися на батьків?

– Ось-ось, і я про те саме! Не уявляєш, скільки я переконувала у цьому батька! Але врешті його переконало лише те, що мене можуть і не взяти. Він не вірить, що духи-хранителі виберуть мене. Ніхто з наших родичів не мав такого досвіду.

Я із захопленням дивилася на неї, мимоволі охоплена хвилюванням. Темна Академія! Мені, звичайній людині, про таке можна тільки мріяти! Особливістю таких навчальних закладів темних світів було те, що замість вступних іспитів проводилося дещо інше. Навіть якщо ти вищий дроу чи представник іншої раси, який має видатні здібності, тебе могли порахувати негідним.

Духи-хранителі – залишок життєвої енергії найзначніших дроу наших світів, самі обирають тих, чиї здібності варто відкрити. Їхня енергія під час навчання зливається з адептами, обраними з найкращих претендентів. Тих, хто має підходящі не лише магічні, але й особисті якості, які духи-хранителі вважають корисними нашим світам. Стати адептом Темної Академії – велика честь і привілей. Вже не кажучи про те, що вихідці з її стін мають перевагу перед іншими громадянами темних світів при прийомі на роботу.

Так уже повелося, що частіше духи-хранителі обирають чоловіків, як більш сильних і цілеспрямованих. Зрештою, у світі дроу, нехай і не так, як у світлих світах, жінки дещо обмежені у правах. Їхня доля в більшості випадків – покращувати життя чоловікам, народжувати дітей і бути берегинями домашнього вогнища. Звичайно, і серед адептів Темної Академії зустрічалися жінки. Але переважно ті, у кого за плечима не було підтримки багатих сімей чи чоловіка. Та й здебільшого вони обирали ті факультети, де стать не така вже й важлива. А саме: факультет цілительства та факультет теоретичної та прикладної магії. Щодо військового факультету, де навчають, окрім фізичної підготовки, ще й бойовій магії, то там поголовно чоловіки. Я взагалі не пригадую, що будь-коли бачила стража чи воїна жінку. Принаймні у нашому файораті точно.

– А на який факультет ти хотіла б вступити? – охоплена поганим передчуттям, запитала я.

Бойовий характер Шейріс, що вгадувався в її погляді та жестах, навівав не надто гарні здогадки.

– На військовий! – очі дівчини засяяли ще яскравіше, і я зрозуміла, що мої побоювання виправдалися.

Почулося гмикання одного зі стражів, які крадькома прислухалися до нашої розмови. Шейріс так люто зиркнула на нього, що він вирішив за краще відвернутися. Щоправда, не зміг приховати при цьому посмішку. А мені щиро захотілося, щоб ця відчайдушна дівчина втерла носа самовпевненим чоловікам і домоглася свого!

– Ти справді цього хочеш? – все ж таки запитала я, оглядаючи нехай і міцне і здорове, але все ж таки звичайне жіноче тіло.

– Летті, мене ніколи не приваблювали суто жіночі справи, – поділилася зі мною Шейріс, розправивши плечі і піднявши підборіддя. – Пам’ятаю, як мама намагалася навчити мене готувати чи шити. Як же це нудно! Я більше любила носитися з хлопцями по вулицям, лазити по дахах і стріляти з рогатки. Один із старших товаришів навіть битися мене навчив. Та й я завжди прагнула захищати слабких та беззахисних! Хтось же повинен це робити! – вона красномовно подивилася на стражів, які далеко не завжди виявляли до цього бажання.

– Гадаю, у тебе б вийшло, – щиро зауважила я, згадуючи, чим зобов’язана цій дівчині та силі її характеру.

– Так, але для цього мене мають порахувати гідною, – вона зітхнула і відкинулася на сидіння. – Один шанс із тисячі, що оберуть саме мене. Ти знаєш, скільки охочих з’їжджається зараз до Академії з усіх частин нашого світу?

– Можу собі уявити! – пробурмотіла я, розуміючи, що мені таке точно не світить.

Ніколи ще духи-хранителі не обирали звичайних людей. Це загалом нонсенс. Щоб стати адептом, необхідно бути найкращим, нехай навіть потенційно. Але я від душі порадію за Шейріс, якщо їй це все ж таки вдасться! Нехай навіть через це наші шляхи з нею розійдуться і я не зможу залишитися при ній.

– Батько навіть їхати зі мною не схотів, – знову подала голос Шейріс. – Не хоче виглядати посміховиськом. Перед моїм від’їздом усі наші знайомі засудили мій вчинок. У мене ніхто не вірить, розумієш?! Навіть батько!

– А мама? – запитала я, пригадавши її слова про матір.

– Вона померла, коли мені було тринадцять, – погляд Шейріс затьмарився болем, і я відразу пожаліла, що запитала про це. – Саме тоді, коли у батька справи пішли вгору. На жаль, вона не бачить зараз, як багато він досяг! Усього, про що вони з ним мріяли. Знаєш, вона завжди казала, що для неї головне – щоб я була щасливою. Гадаю, вона б єдина зрозуміла та схвалила мій вибір.

– Я теж розумію і схвалюю, Шейріс, – я потиснула її руку, що лежала на колінах, і вона вдячно посміхнулася. – Молитимуся за тебе великій Тараш! Хочу, щоби ти пройшла відбір!

– Ти будеш там зі мною? – пожвавішала дівчина. Я здивувалася її вмінню відганяти сумні думки, миттю стаючи бадьорою і зібраною. – Я би цього дуже хотіла. Бачити хоч одне дружнє обличчя поряд!