Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

Йшов чотирнадцятий день з того самого моменту, як весь світ, або в крайньому випадку, вся Столиця, понурились в «дорослий сон». Всі дорослі мирно спали, бачили сни та відпочивали від важких робочих днів за все своє життя.

            Діти цілої Столиці почали виходити на вулицю, шукати допомоги та єдиного місця, де все спокійно. Такими ж були діти племені Зодчих. Завдяки десятирічній дівчинці, яка вийшла на пошуки своїх подруг, утворилось нове плем’я. Всі хлопці та дівчата племені Зодчих, розмістились в двох квартирах, в будинку, де жила саме Мілана.

            Через сім днів з моменту, як діти об’єднались, почали виконувати спільні правила та вибрали ватажка – багато чого змінилось. Звичайно, діти самі по собі зірвиголови, тому зараз у них був час, коли було куди діти сили – влаштовувати свою територію або простіше – землю свого племені.

            Біля під’їзду дівчата зібрали абсолютно все сміття, гілки та віниками вимели весь пил. Хлопці викопали невеликі рви для майбутнього паркану. Таким чином з обох сторін від під’їзду, плем’я огородило свою територію. Клаптик асфальту, який з дороги підходив до дверей був очищений, там планували поставити якусь браму. На цьому клаптику асфальту стояла машина батьків Мілани. Частенько, можна було побачити хлопців, які відпочивали після роботи саме в відкритій машині. Та і сама машина була скарбом для племені. В ній було дуже багато корисних речей, які батьки Мілани завжди возили з собою. Лопата, мангал, намет, стіл для пікніку, та багато іншого. Якби батьки Мілани зараз не спали, а погода лишалась такою ж сонячною, вони б вже точно планували якусь цікаву вилазку. Дівчинка обожнювала ці подорожі.

Рви ж охоплювали доволі великі клаптики землі по бокам, де раніше висіювали квіти. Та згодом, місцеві жителі перестали садити квіти. Там була витоптана земля та здичавілі кущі якихось рослин. Друзі частенько розстилали там пледи та влаштовували ігри.

Також було вирішено вдень виставляти дозорних для охорони племені. Вночі дозорних не лишали, не бачили в цьому необхідності. Вхідні двері закриваються на кодовий замок, зсередини двома товстими палками підпирали ручку, як засови. Ніхто не міг зайти, навіть вгадавши код дверей. Лізти через вікно явно ніхто не буде.

Для надійності, перед вхідними дверима, а також на сходах з першого по другий поверх, на двох балконах натягли товсту мотузку та навісили на неї зібрані пусті консервні банки. Багато хто бачив фільми та документальні програми, в яких розповідали та показували такий тип сигналізації. Якщо вночі незваний гість захоче залізти на територію племені – то зачепить мотузку. Після цього здійметься голосний шум банок та всі хлопці та дівчата почують сигнал. Хоча в цьому був і мінус – якщо здіймався вітер, сигналізація запускалась та дозорні бігли перевіряти, навіть якщо була темна ніч.

Квартири на ніч теж закривали на замок, для безпеки та спокою. Кімнати з дорослими тримали чистими, та закривали вдень, щоб не розбудити. Хоча, звичайно друзі навпаки хотіли розбудити батьків, якщо б це було можливим. Тому, двері тримали закритими більше з ввічливості та поваги.

Місця було багато, тому плем’я влаштувались на диванах, ліжках та просто на підлозі, закиданій подушками та ковдрами. Подушками також часто виступали м’які іграшки. Світло ж практично завжди залишали ввімкнутим в коридорах, так було спокійно і не так страшно.

Зранку всі завзято прибирали, застеляли свої спальні місця. Аліна дуже сильно сварила друзів за те, що ті не прибирали за собою. Коли вона була в дитячому таборі, порядок був завжди на першому місці. То ж тепер, це правило було відбито в крові Ватажка. А тому, правило діяло для всіх хлопчиків та дівчат племені Зодчих.

Ранок починався з сніданку. Вожаті прокидались раніше всіх, бігли на кухні, займались приготуванням. Аліна, як єдина, хто більш менш вміла готувати, була завжди з Вожатими. Зазвичай, вона вчила та показувала, що і як треба робити. Дівчата та хлопці швидко поглинали знання та вже багато чого могли робити самі. В розпорядженні племені було цілих дві кухні. Та в цілому, готували на кухні квартири Мілани, а на сусідній кухні тримали продукти та зварені каші, супи. До того ж, там був доволі великий двох дверний холодильник, в який поміщалося дуже багато продуктів.

            Так як на вулиці в квітні було доволі прохолодно, деякі продукти виставляли на балконі, що був дуже великим в сусідській квартирі. Там залишали воду, особливо солодку та газовану. Діти старанно витягували багато солодкої води. Хто ж не любить «Кока-Колу»? Хто ж не любить живчик та інші смаколики?

            Стосовно розвідників, їх роль була такою : походи, охорона території, вуличні роботи. Хто розвідував нові території навколо та ходив за продуктами в магазин. Хто наводив порядки на подвір’ї племені. Хто зносив дошки, колеса та все, з чого можна було зробити огорожу від сторонніх очей. Всі діти добре розуміли, що навколо жило багато дворових собак та котів. Тварини з кожним днем ставали все більш голоднішими та менш дружніми.

            Звичайно, було не все так гладко. Траплялись сварки між дітьми. Деякі хлопці навіть намагались вирішити питання кулаками. А більш молодші інколи дуже починали сумувати за батьками, могли плакати з ранку до вечора. Та всі сумували за батьками. То ж підтримували один одного як могли.

            Вже декілька днів Роня та Устим намагаються приручити декількох собак, підкормлюючи їх, розмовляючи з ними. Але поки собаки просто їдять, гавкають та тікають.

            Аліна виступала проти ідеї приручити дворових собак: