Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Пій надіслав війська, котрі потіснили «тавро-скіфів» та змусили їх укласти вигідний для Ольвії мир, дати заложників [SHA, Ant. Pius, 9, 9]. Не виключено, що саме про цю перемогу є згадки у двох ольвійських написах, в одному з яких йдеться про зведення трофеєносної перемоги на натовпи супостатів, яку вітчизна святкує жертвоприношеннями [IOSPE, І2, 175], а в другому згадується вдячне жертвоприношення за мир та спасіння міста [IOSPE, І2, 162].

Все це призвело до введення в Ольвію римського загону. До його складу входили солдати трьох мезійських легіонів: І Італійського, V Македонського, XI Клавдієвого [IOSPE, І2, 236, 237, 322]. У зв'язку з цим слід зазначити, що всі вексиляції Північного Причорномор'я комплектувалися з числа нижньомезійських військ, до складу яких у II ст. входили саме І Італійський легіон із базовою стоянкою у Нове; XI Клавдіїв, який стояв у Дуросторумі, та V Македонський, який розміщувався у Троєзмісі[1049].

Щоб мати у місті вексиляцію, треба було укласти договір з Римом. Напевне, існував такий договір і в Ольвії. Можна припустити, що, крім оплати воїнів вексиляції, вона сплачувала податок Римській імперії, була обмежена у якихось правах.

Ольвія та її сільськогосподарська округа у другій половині II — середині III ст. досягають найвищого для перших століть н. е. розквіту. Відроджуються городища, розорені тавро-скіфами. Найбільша їх щільність характерна для обох берегів Бузького лиману. Городища розміщуються навколо Ольвії у певному порядку: вони замикають основні райони хори та створюють своєрідну стратегічну систему оборони території держави[1050]. Однак у цілому в римський час кількість населених пунктів значно зменшується, хоча територія сільської округи скорочується незначною мірою[1051].

Слід зазначити, що найбільше число знахідок римських монет у Ольвії припадає на період правління Антоніна Пія (138—161 рр.) та Септимія Севера (193—211 рр.) із синами[1052]. У першому випадку це було пов’язане із вводом у Ольвію римського гарнізону, а в другому — із включенням її до складу провінцій Римської імперії. Останнє підтверджується також тим, що саме з часів Септимія Севера ольвійське карбування представлене монетами звичайного провінційного типу[1053]. З'являються написи із згадкою намісників провінції, посольств до імператорів, а також статуї, культові та громадські споруди, зведені на честь імператорів [IOSPE, І2, 54, 174, 188, 199].

Включення Ольвії до складу провінції Нижньої Мезії відбулося, на наш погляд, не раніше кінця 197 — першої половини 198 р.[1054]. На користь цього свідчить згадка в одному з ольвійських написів імені легата цієї провінції Косконія Гентіана, яке записане першим у переліку імен, навіть перед іменами батька міста — Каллісфена, сина Каллісфена та архонтів [IOSPE, І2,174]. Це могло статися тільки за умови підпорядкування Ольвії римській провінційній адміністрації. Згадка Каракалли з титулом Августа (197 р.), а також ім'я легата провінції дають змогу датувати цей напис до 20 липня 198 р., коли легатом Нижньої Мезії був уже Овіній Тертулл. До цього ж часу, мабуть, відноситься встановлення статуй Гети та Каракалли у Ольвії [IOSPE, І2, 199].

Ольвія підпорядковувалась наміснику провінції Нижня Мезія як провінційне місто, права якого гарантувалися не законами, а комісією, яка влаштовувала цю провінцію, або забезпечувалися едиктом правителя провінції. Згадка посольства до імператорів у зв'язку з відстрочкою платежів [IOSPE, І2, 54] дає змогу віднести Ольвію до розряду civitates stipendiariae, для яких була характерна сплата поземельного податку на користь римської скарбниці, повинність приймати римські війська та підкорятися контролю правителя провінції. При цьому зберігалася місцева автономія, право карбування розмінної монети. До цього розряду належала більшість міст імперії. У зв'язку з тим, що всі вони мали різний характер, римська адміністрація не робила спроб суворо стандартизувати місцеве управління[1055].

Законодавча влада в Ольвії, як і раніше, належала народним Зборам, які відали всіма галузями державного управління — від обрання посадових осіб та дипломатичних відносин до турбот про громадські роботи, заготівлю хліба. Виконавча влада була представлена радою та магістратурами. Про склад ради,; її чисельність та способи обрання у Ольвії нічого не відомо. Можна тільки констатувати зростання ролі ради, котра, судячи з неодмінної формули «рада та народ», санкціонує всі постанови. В кількох написах є згадка про синедрів [IOSPE, І2, 43, 44, 47; НО, 47], що в перекладі означає «учасники наради». Рада та народ по їх доповіді приймали рішення, можливо, це члени тимчасової комісії, яка створювалася з частини членів ради для розробки конкретного питання:

Дії більшості магістратур мали колегіальний характер. Посадові особи змінювалися щороку. Існувало право багаторазового обрання на одну і ту саму посаду. Головною була колегія архонтів, яка складалася з п’яти осіб. Перший архонт отримував функції епоніма. Важливу роль відігравала колегія стратегів, яка складалася з шести осіб. Вона організовувала оборону міста, здійснювала командування військом. Відомі також в цей час агораноми, які відповідали за ринок, збирали сплату, скарбники, а також «цар». Остання посада, вірогідно, була довічною, мала релігійний характер. З'являється також почесне звання «отець міста», яке надавалося громадянам за особливі заслуги перед вітчизною. Воно відоме і в інших містах імперії[1056]. Притани у Ольвії в перші століття н. е. невідомі. Можливо, їхні функції виконували колегії архонтів та стратегів. Чисельність ряду колегій у Ольвії (архонтів — 5, стратегів — 6, агораномів — 5 осіб) була більшою, ніж, наприклад, у містах Малої Азії, де стратегів звичайно було 3—5 осіб, а агораномів — 1—3 особи[1057].

В Ольвії у другій половині II — першій половині ІІІ ст. спостерігається аристократизація влади, що виявилася передусім у посиленні ролі ради та зосередженні виконавчої влади в руках кількох родів. Значно поширився звичай відправлення тієї ж самої посади кілька разів, а також поетапне займання посад однією й тією ж особою. Аналогічні явища відомі практично повсюдно, наприклад, у Греції[1058], а також у Херсонесі[1059] та Тірі[1060].

Рис. 81. Крепіда Зевсова Кургана в Ольвії. II ст.

Розвитку аристократизації влади сприяло запровадження з II ст. у містах, передусім західних провінцій, тарифа на посаду. Заплатити за посаду можна було як грошима, так і будь-якими громадськими роботами. Частина посад ставала фактично спадковою для багатих сімей[1061]. Про таке явище в Ольвії свідчить не тільки зайняття високих посад певним колом багатих осіб, а й відзначення в декретах піклування про роботи і будови [IOSPE, І2, 40], будівництво на власний кошт, послуги місту за скрутних обставин [IOSPE, І2, 42, 183—185],