Читати книгу - "Заклятий козак"

- Спитай панотців, коли мені не ймеш віри.

- Е… Всі кажуть - є! А коли він є, то де ж саме він?

- Певно на небі…

- На небі… - невдоволено муркнув Гарасько, - куди ж він дивиться? Осудовисько та й тільки! Тепер ми стратили всю віру у гетьманців! Навік осоромив клятий німець преславне Запоріжжя!

- Гарасиме, коли маєш сказати яку військову новину, то не воловодь, кажи відразу! А то щоб я, бува, не звелів прикувати тебе до гармати! - сказав гнівно кошовий.

Але й Гарасим розгнівався, і так дуже, що аж шапку бухнув додолу, і сам увесь затрусивсь:

- Ну й чорт його побери - нехай і гармата!.. Не можу я виговоритись, досада їсть мої тельбухи, як іржа залізо… Не можу! Отут у грудях, всередині, аж на серці зібралась отака купа злости та й засіла там, як собака на ланцюгу. Коли б отеє попався мені москаль хоч поганенький, я б його подер на шмаття! Вже б я вдовольнив себе! Віддячив би клятому за Маячку й Нехворощу…

- Маячка… Нехвороща?.. Хіба трапилось що недобре? ~ збентежився кошовий.

- Коли розкажу, то й на вас, батьку, сумнів нападе, чи є Бог. Куди ж він дивився? Навіщо він віддав москалеві на поталу бідних людей, неповинних діток?!

- Постривай, ти так говориш до мене, буцім я божий намісник на землі. До діла!

- До діла ж. Ми собі сидимо любісінько у Санжарові, нічого не відаючи, а полковник Кампель напав на Маячку й Нехворощу й спалив їх безпутя! Всіх людей великих і малих вирубав у пень. Церкви божі опоганив, нечестивець! Тепер москалі глузують з нас: де ж та сила шведського короля, коли він не може захистити вас? Отак хизуються песиголовці.

Звістка ся вразила Гордієнка в самісіньке серце.

- Ах ти ж песький сину! - вилаявся кошовий. - От тобі й москалі! Не по конях, а по голоблях поганяють! Нас уникають, а мирний люд вирізують!

- А так! Від нас, бач, ховаються, як собака від мух. Треба, треба москалів повчити, як воюють по-лицарськи! Нас і кури засміють, коли ми не відомстимось за Маячку та Нехворощу!

- Помститись?!

- Атож! Я вже дещо вивідав. Кампеля послав генерал Ренне. Знаєте, батьку, їдьте ви до шведського генерала Крузе та скажіть йому: так і так! Коли не поможете, то мої хлопці не їстимуть і не питимуть! Попухнуть з досади, коли не відомстяться! - повчав Гарасим кошового.

- Кажи вже, що там вигадав?

- Не мудре. Треба нам у шведа випрохати потугу. Ренне оташувався біля Сокілки на невеличкім острівці. Той острівець навколо миє Ворскла, тільки від Сокілки є вузенький прохід.

- Ренне велику силу має? - спитав Гордієнко.

- До біса їх набралось! У сім тисяч не вбгаєш!

- Невелика біда! У нас теж набереться козаків городових п’ятсот та січовиків зо три тисячі! По два москалі на одного козака не багато.

- Я одного лише боюся, щоб бува москалі не розбіглися як ми на них нападемо.

- Поміркуємо…

- Коли ласка, послухайте, батьку, як я міркую.

- Кажи.

- На світанку ми перейдемо Ворсклу уплинь і зненацька вдаримо на московський табір. Спросонку їм буде не до бійки. Вони чкурнуть зопалу на міст, що веде до Сокілок, але там напорються на наших козаків. Коли ж біля мосту козаки дадуть москалям одсіч, то ті зможуть врятуватись тільки через отой клятий прохід!

- А щоб перехопити і той прохід, треба мати комонне військо, - зауважив Гордієнко.

- Безперемінно. Доведеться об’їхати велику криву у дві милі, а може й більше. У нас тепер катма масового кінного війська: запорожці отінились та Й городові козаки теж.

- Гаразд! - перебив кошовий Гараська. - Я зараз поїду до Крузе і випрохаю у його драбантів. То такі браві хлопці, що як заступлять москалям шлях на Сокілку то…

- То наші хлопці тоді пошаткують усіх москалів на капусту! - перехопив Гарасько.

Лише сонце смеркло й темна ніч впала на землю, генерал Крузе повів шведську кінноту галопом в обхід Сокілок.

Пройшла ніч, розвиднилось. Коли зійшло сонце Крузе вже був далеко за Кобеляками і, як перепелів у житі, виловлював московські гад їзди. Йому дуже сприяв густий туман, що випав того ранку.

Бранці кошовий вирахував, де вже повинен бути генерал Крузе і повів своїх запорожців і городових козаків прилуцького полку до Ворскли.

- Роздягайтесь, хлопці! - звелів Гордієнко.

Через дві-три хвилини весь берег забілів голим тілом.

- Беріть шаблі в зуби і за мною!

По сій мові кошовий перехрестився і тихо ступив у глибоку Ворсклу. Вода зразу пойняла його по шию, сягла аж до вух, але тут кошовий став гребти руками, наче веслами. Козаки пливли за кошовим, як каченята за качкою. Вони так тихо перебирали руками, що вода майже не плюскотіла. Чим ближче було до острівця, тим рідшав туман, а біля самого берега він був такий прозорий, як сонячне марево в степу у літню денну спеку.

Москалі ще безпечно спочивали, лише їхні кухарі, запаливши багаття, готували сніданок.

Нагло на березі близько до води закричала сиворакша. То Гордієнко дав гасло.

І вмент голі козаки без огнистої зброї, лише маючи в руках шаблі, наче хмаролом над молодим лісом, нависли над московськими шанцями і стали нищить москалів.

Переляк пішов по табору. Через п’ять хвилин все збилось докупи: коні, люди, гармати, вози.

Москалі зопалу чкурнули до обозу, але там вже давав лад Нестулій із запорожцями. Побігли москалі до мосту, а із-за гатки городові козаки під отамануванням Войнаровського пальнули їм у пику з рушниць.

Москалі гасали як полум’я. Вони знов подалися у табір, але там товклися голі запорожці, наче домові, і клали спати кожного хто попадав під їх шаблі.

Ренне, побачивши, що вже йому не навести ладу в переляканім війську, звелів одходити до Сокілок. Але і сей останній шлях перехопили шведські драбанти. Куди і в котрий бік москалі не потикались, всюди на них чигала смерть й щирила свої зуби. Біля Ренне стовпились офіцери, бліді та перелякані не менше своїх солдат.

- Що робити? Що робити? - шепотів кожний із них.

Коли вони всі ще й досі не розбіглись, то лише тому, що їх старший був спокійний; а їх старший тому не побіг, що з роду був німець.

- Чого бажаєте: в полон йти, чи пробитись