Читати книгу - "Заклятий козак"

мені змогу познайомитись із вами! Я давно багато доброго чув про вас, ще в ті часи, коли сидів собі спокійно без турбот у батьківському замку. Я не думав, що мені коли доведеться з вами зустрітись і навіть стати поруч за спішну справу. Але московський цар, підмовивши ще двох ворогів, з усіх боків обложив Швецію. Цар розпочав проти мене війну не через якісь там здобутки, а від московської злости й пихи. З ласки Божої я переміг ворогів; двох доконав цілком, а тепер і третього найчільнішого ворога - царя московського переслідую! Він втікає перед моїм військом, і через се я ступив на вашу українську землю. Зробив я се не ради того, щоб підбити козацьку землю шаблею під себе чи покористати добрами й статками тутешнього люду. Ні! Я як приятель прихожу до вас, щоб повернути вам всі вона права й свободи прежні, за котрі й предки мої, королі шведські, проти Польщі завжди ставали, бо до того їх зобов’язували приязнь і трактати з народом українським. І я додержу свою умову, вірте мені. Об цім я з гетьманом вашим, паном Мазепою, зобов’язався трактатом, а найчільніші в Європі держави дають свою гарантію.

- Ваша величність! - сказав схвильований Гордієнко. - Нема на всім світі такої мови, котрою можна б висловити ту глибоку й щиру подяку, що ми маємо в своїх серцях! Що є миліше на світі не те що людині, а навіть пташці? Воля! І коли, ваша величність, здобудете украдену у нас волю і повернете її нам, то ми заплатимо вам за неї нашою щирою любов’ю, а треба буде - то й кров’ю! Відайте, ваша величність! Доки світ світом, доки на нім будуть існувати Швеція й Україна вороги Швеції будуть рівно ж і ворогами України! Так буде у всі віки!

Після сього офіції скінчились; король запросто попрохав усіх до столу.

Три дні тривала гульня. На четвертий день після великого гуку й грому запанувала німа тиша. Запорожці лагодились в дорогу - у Новий Санжарів, де мали стати стацією.

Карло вийшов на ґанок попрощатись із січовиками.

- У нас на серці так і кипить! Коли б уже швидше розпочати проти клятих москалів війну! - сказав Гордієнко, цілуючи королеві на прощання руку.

- Мене радує ваша щирість до війни, але мусимо вичікувати зручну нагоду. Як лише прийде слушний час, я не стану зволікатись і вдарю на москалів. Або переможу свого й вашого ворога і добуду Україні волю, або ж сам накладу головою, але безчестя и неслави не знесу!

- Слава королеві! - гукнули запорожці, підкидаючи шапки вгору й підхоплюючи їх кінцями шабель.

Для більшої учти королівський секретар Гермелін поїхав проводити запорожців до самого Санжарова.

До Полтави доїхали без жодних пригод. День був ясний, сонячний. Марево снувалось над землею. Тихий шелест зеленого листу біг за вітром. Буйна молода тендітна рослинність поняла собою степи, гори, долини й балки. Вгорі вились жайворонки, неначе почеплені ниточками до гачка, а в високій високості плавали степові орли й соколи-білозери. Степові озера, як дзеркала, стояли нерухомі, рамцями ж для них був все той же степ. Дихало розвілля!

А ось із-за густого зеленого листу забовваніли білі хатки, золоті хрести на церковних банях. Вітряки, густі сади, далі й високий вал, а на ньому густо муштрованих людей, - виткнувся із-за хмизника.

- Полтава! - промовив Гордієнко до Гермеліна, показуючи рукою на вал та мури, на котрих чорніли пащеки гармат. - Серце кров’ю обливається, як згадаю, що в Полтаві засів болячкою москаль.

- Скоро ми його викуримо звідти, - сказав королівський секретар.

Тимчасом на мурах зашамотались москалі, біля гармат зачаділи запальники. Кошовий догадався що то буде.

- Гей, хлопці, не під’їздіть близько до валу! Москаль виміряє на нас із гармат!

- Не докине, - байдуже озвавсь якийсь запорожець.

- А як докине, та й тебе перекине? - мовив гнівно кошовий.

В сей мент на валу гупнув постріл гармати, потім другий, третій… Кріпосний мур затягся пороховим димом.

- Гі-і-і!.. - завили в повітрі бомби.

Одна бомба на половині дороги загрузла в калюжу, друга - впала зовсім збоку; третя ж - недалечко від Гордієнка копирснула землю, аж курява встала, й пошкандибала коням під ноги, наче граючись у перевоза.

- Ну й гармаші! Ха-ха-ха! - покотився лугом регіт Гордієнка, - А щоб вас! Під носом у їх ведмідь реве, а вони не поцілять його києм з обох рук! А нуте, хлоп’ята, за вами черга! Покажіть москалеві, як треба виміряти. Гей, у кого є порох в порохівницях, виходь наперед!

На поклик кошового запорожці хмарою сипнули із лав.

- Та не всі, не всі! Буде й сотні. Підсипте пороху на паневки. Виміряйте… Цільте… Пали!

Гунув залп такий, як би один хтось вистрілив із валу, наче груші-гнилиці посипались побиті москалі.

- Добре, дітки! - похвалив кошовий. - Певно наклали їх там цілу копу. А хто ж то на мур виліз? Либонь, московський старший?

Літній запорожець, крайній у лаві, приставив до чола долоню.

- Котрий? Той, що біля гармати стоїть в золотом розшитім жупані?

- Еге ж.

Запорожець мовчки приклав до плеча самопал. Клацнув курок, гупнув постріл. А там, на мурі, московський офіцер, поцілений кулею в чоло, махнув руками, наче птах крилами, заточився й гепнувся на землю.

- От таких я діток маю! - похвалився кошовий перед Гермеліном.

Швед вельми дивувався.

Прибувши у Новий Санжарів, Гордієнко поставив запорожців вподовж правого берега Ворскли аж до Переволочної. На лівім березі Ворскли стояло військо московського генерала Ренне. Запорозькі чати своїм звичаєм часто переходили Ворсклу, зненацька нападали на невеличкі під’їзди московські, побивали їх і потім вертались у кіш із здобиччю й бранцями.

Одного разу послані на чати січовики повернулися без язика й без здобичі, але привезли страшну звістку.

- Батьку, чи є Бог на світі, чи нема? Кажіть! Вас вчили у бурсі всяким премудростям - ви повинні знати! - сказав таку рацію до кошового сивий запорожець із гурту тих, що їздили на чати.

Кошовий видивився:

- Гараську, а глянь на мене… Ти п’яний?

- Ба ні, і ріски в рот не брав.

- Ну то не мудруй, кажи відразу, що там трапилось? Запорожець затявся:

- Ні, ви, батьку, спершу мені скажіть; чи є Бог на світі, чи нема?

- Що з тобою робити?.. - знизав плечима Гордієнко. - Ну, є…

-