Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

— Ні, — сказав Демерест. — Вчив саме стільки, скільки вимагали.

— Ну, якщо пройти від початку до кінця — історію тобто, — виділяється одна річ. Кожен наступний крок прогресу людство робить з однієї простої причини: підвищення статусу особистості. Щоразу цивілізація переходить в еру, яка дещо краща, дещо просвітленіша, ніж попередня, а все тому, що люди більше дбають про ближніх та поважають їх як особистостей. Коли вони не дбали одне про одного, то людство ступало назад. Навіть коротка світова історія — якщо прочитати — доведе, що це правда.

— Повірю тобі на слово.

— Ти не мусиш. Є багато прикладів. Ми скасували рабство, бо стали поважати людське життя. З тієї ж причини ми перестали вішати дітей, і приблизно в той же час винайшли Габеас Корпус193, а тепер постановили справедливість для всіх194 чи принаймні щось найбільш на неї схоже. Зовсім нещодавно більшість мислячих людей почали виступати проти смертної кари, не стільки через тих, кого мали б таким чином покарати, а через те, який вплив позбавлення життя — життя будь-якої людини — має на суспільство, на всіх нас.

Гарріс замовк. Витягнувшись уперед із запобіжними ­ременями, він визирнув з тьмяно освітленої кабіни екіпажу в ніч, що їх огортала. В яскравому світлі місяця він бачив вихор похмурих хмар унизу. Беручи до уваги прогноз про те, що хмари їх супроводжуватимуть аж до середньоатлантичних штатів, сьогодні світло з землі не проблискуватиме. За кілька тисяч футів угорі промайнули та зникли вогні іншого літака, що летів у протилежний бік.

Зі свого місця позаду обох пілотів бортінженер Сай Джордан потягнувся вперед, поправив положення важелів керування двигунами, щоби компенсувати зростання висоти Рейсу Два. Демерест почекав, поки Джордан закінчить, тоді заперечив Енсонові Гаррісу:

— Смертна кара — це зовсім інша справа, у порівнянні з абортом.

— Не зовсім, — відповів Гарріс. — Якщо замислитися. Це все крутиться навколо поваги до окремого людського життя; того, яким шляхом іде цивілізація. Дивно, що одні й ті ж люди борються проти смертної кари, а тоді за легалізацію абортів. Вони не бачать цю аномалію, коли ціна людського життя, з одного боку, зростає, а з іншого — падає.

Демерест пригадав, що був сказав Ґвен цього вечора. Тепер він повторив ці слова.

— Ненароджена дитина не має життя — окремого життя. Це зародок; не особа.

— Я тебе дещо запитаю, — сказав Гарріс. — Ти колись бачив таку дитину? Дитину після аборту тобто.

— Ні.

— Я бачив одного разу. Показав один знайомий лікар. Вона була в скляній банці, у формальдегіді; друг тримав її в буфеті. Не знаю, де він це дістав, але розповів мені, що якби вона вижила — якби не було аборту, — то це була б нормальна дитина, хлопчик. То був зародок, нехай, як ти й сказав, от тільки це вже людина. Усе було на місці; ідеаль­но сформоване; гарне обличчя, долоні, ступні, пальці на ногах, навіть маленький пеніс. Знаєш, що я відчув, коли це побачив? Мені стало соромно; я задумався, де ж я був; де ж були всі інші благопристойні, розумні люди, коли цю дитину, яка не могла сама себе захистити, вбивали? Бо саме так і сталося; хоча в більшості випадків ми боїмося вживати це слово.

— Бляха! Я не кажу, що дитину треба витягувати так пізно.

— Знаєш що? — сказав Гарріс. — Через вісім тижнів після зачаття у зародка є все, що й у цілком доношеної дитини. У три місяці зародок має вигляд дитини. То де ж ти поставиш межу?

Демерест буркнув:

— Тобі варто було стати адвокатом, а не пілотом. — Він знову зловив себе на думці, на якому ж місяці Ґвен, а тоді поміркував: якщо вони зачали дитину в Сан-Франциско, як вона його запевнила, то, мабуть, на восьмому-дев’ятому тижні. Таким чином, якщо припустити, що Гарріс говорить правду, зараз дитина вже цілком сформувалася.

Настав час для ще одного звіту для ЦКПР на маршруті. Вернон Демерест відзвітував. Вони перебували на висоті тридцяти двох тисяч футів195, майже на піку свого підйому, а за кілька секунд перетнуть канадський кордон та опиняться над півднем Онтаріо. Детройт і Віндзор, міста-­близнюки, що стоять обабіч кордону, зазвичай сяяли яскравою плямою та виднілися за багато миль. Сьогодні навколо панувала тільки темрява, закутані в пітьму міста ховалися десь під правим бортом. Демерест пригадав, що аеропорт Детройт Метрополітен закрився незадовго перед їхнім зльотом. Обидва міста наразі приймали основний удар бурі, що рухалася на схід.

Демерест знав, що позаду, в пасажирських салонах, Ґвен Мейген разом з іншими стюардесами розносить другу порцію напоїв, а в першому класі — гарячі закуски на дорогій порцеляні «Розенталь»196.

— Я тебе попереджав, що у мене міцна позиція, — озвався Енсон Гарріс. — Не потрібно релігії, щоб вірити в людську мораль.

Демерест пробурчав:

— Або мати навіжені ідеї. Все одно люди, які однієї думки з тобою, на програшному боці. Зараз існує тенденція до спрощення процедури аборту; а зрештою, можливо, її повної відкритості та легалізації.

— Якщо так станеться, — сказав Гарріс, — ми зробимо ще один крок назад, до печей Освенциму.

— Херня! — Демерест відвів погляд від бортового журналу, куди записував їхню позицію, про яку щойно пові­домив ЦКПР. Роздратування, яке він рідко приховував, починало проступати. — Є купа хороших аргументів на захист спрощення процедури абортів — небажані діти, які народжу­ватимуться у злиднях та ніколи не матимуть можливостей; або особливі випадки — зґвалтування, інцест, питання здоров’я матері.

— Завжди є особливі випадки. Це ніби говорити «гаразд, ми тільки трішки дозволимо вбивство, якщо ви надасте якийсь переконливий аргумент». — Гарріс заперечно ­похитав головою. — І ти кажеш про