Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Дзинь бадабум! бім! бом!

І кружляє! вертиться, мов дзиґа! бім! бом! там! дам! нога догори!.. який шпетний черевичок!.. дзинь! бзинь! знову! а під ногами клейка каша… уже не горить, але якась клейка маса! Та Мімі не прилипає! не ковзає! дзинь! бзинь!.. пляшку до себе пригортає!.. бавиться!.. а ті троє показують, де ще горить.. он!.. он там!..

Дзинь бадабум! бім! бом! там! дам!

Мімі на них не чекає!.. то не така, що бариться!.. збирає докупи свої подоли і спідниці, боа, капор — і шмиг! у кущі! мигом! чкуряє до вітряка! через тліючі багаття! розумієте, про що я?.. крутосхилом!.. великою драбиною!.. уже там!.. уже на великій драбині!.. хапається!.. за щабель!.. за наступний!.. заплутується в криноліні… розриває!.. таку спідницю!.. ще щабель… два! три! трясця! далі немає щаблів! чіпляється! тримається! підтягається! однією рукою! оце сила!.. пляшку міцно тримає!.. в другій руці!.. підіймається!.. два… три… чотири цурки від щаблів! повисає на руці… не втримається?.. Де там! підтягається!.. уже на середині драбини… іще!.. а драбина височенька!.. і вертикальна! встояла! у якісь миті гнулася, складалася!.. і вирівнювалася! у вогняних поривах! можна навіть сказати, у бенгальських циклонах! але не згоріла! тільки нахилилася, дістала до землі! сам бачив!.. Мімі підіймається! Мімі справжня акробатка… вже на три чверті!.. три чверті висоти! ну ж бо! напрочуд гнучка та Мімі! на диво еластична та Мімі! драбина хилиться… Мімі разом з нею!.. а ті трійко вирячилися на хіднику і своїм банькам не вірять!.. «Зараз упаде!» Ні! не впаде!.. завмирає, переводить подих… як птах на гілці! у пір'ї! у всьому! у боа!.. понад Парижем!.. ух!.. лишилася чверть висоти… вітряк майже цілий… стоїть міцно… дивлюся… все ж трохи скособочився… схилився був до самої землі, я дивився згори, з шостого!.. я все бачив! і знизу, з коридору теж бачив! був схилився до самої землі!.. як і драбина тепер!.. бачив, як його звіяв ураган! та він повернувся! цілий! вітряк! неборак!.. тільки одне крило десь відірвалося!.. от бачите!.. Мімі не бариться!.. йде до кінця! останні щаблі!.. відхекалася… Харцизяка нагорі, себто Жуляка, її виглядає!.. схилився над драбиною… виглядає голий з візка… Мімі дотягнулася до краю… до краю даху, до краю Жюлевого помосту… останнє зусилля!.. видерлася!.. однією рукою!.. бо другою бальзам тримала… вихилялася, вигиналася від щабля до щабля… де були щаблі!.. однією рукою! і ліктями! і колінами!.. пригортаючи пляшку до серця!.. вилізла!.. до краю даху!.. нам знизу добре видно… усе видно!.. вона на самому вершечку драбини!.. на всіх вітрах!.. там нагорі ще той вітер!.. несила пригладити спідницю!.. видно ноги!… усе видно! тендітні! пружні!.. як підіймалася!.. Жюль нахиляється, аби допомогти… останні щаблі! ще дещиця!.. тепер уже зовсім розвиднілося… вона ще не долізла… але вже на рівні даху… вони про щось говорять… ага, Жюль ґав не ловить! хапає у неї з рук пляшку!.. і від'їжджає назад!.. і п'є! буль-буль-буль!.. втамовує спрагу!.. блискавично! покинув Мімі на драбині!.. нехай самотужки на дах вилазить!.. бо вона тільки по пояс! висить!.. ноги теліпаються!.. та йому байдуже!.. п'є… барило собі гладить!.. «Тепер добре!»… витягає Мімі повністю!.. нарешті вона на даху!.. таки вилізла! він саме допив пляшку! показує нам! махає порожньою пляшкою!.. показує, що йому краще! «Добре! добре!» гукає… але з Мімі не все… подолавши три останні цурки щаблів!.. і раз! самотужки! тепер на даху!.. починає розбиратися!.. усе з себе скидає! сама перука лишилася!.. усе поскидала!.. кринолін! спідницю! мантилью! геть гола!.. поряд із Жюлем… Жюль там на вітрі… у візку! насовує на Жюля свою перуку! на голову! нагачує! він не хоче! але мусить! вона сердиться! хоче, щоб він одягнувся! щоб не сидів невбраний! без одежі! нумо! боа! спідницю! навколо шиї! Жюлеві навколо шиї! вона може бути голою, але не він! має прикрити тіло! мантилья! пристойне вбрання! шати! і не вередувати! тепер вона орудує! він лишився без ціпків! без прасок! буде нарікати, полетить додолу! погрожує!.. хоч він і чортяка Жюль! нехай тримається пристойно! а ні, то полетить! буде знати, як із себе корчити! дивне видовище Мімійка поряд з ним на вітряку гола-голісінька! буде знати! хоч він і чортяка Жюль! він уже не шугає в гондолі, завмер! не рухається! він уже не панує над усім! Тепер Мімі його до розуму доводить! під яскравим сонцем! щоб усі милувалися! справді усталилася чудова погода! сонце оновлення! У Мімі теж оновлення! у розпалі весни! я з-під брами добре бачу… як вона порядкує на вітряку!.. між крилами! Жюль уже ніхто, уже не шугає, уже не гасає… боїться, щоб вона не розлютилася! бо тоді скине у прірву!.. а недавно на все небо дрючками розмахував! ескадрами й громами порухом пальця орудував! уже нічим не керує! ні! ні! ні!.. притих… і навіть укляк!.. хоч і гарно вбраний, і в перуці, а завзяття втратив!.. сидить, як усравшись, у візку, я певен… не чекав, що на дресирувальницю натрапить, а щойно аж Потопом керував! а тепер один щиголь — і полетить!.. у безодню! у безодню! передчуває! тож і принишк, обвитий її шматтям, а спідниця в нього плечах тріпоче на вітрі! надимається! Тільки милуйся! На Мімі теж варто глянути… невимушена!.. упевнена, як у себе вдома!.. Небом ще пропливають великі пасма диму, неначе сувої, з заходу на схід… шлях літаків… але розрив у небі затулився… як розлам у підлозі в нашій брамі… зауважте: чудовий ранок! Мімійка хизується!.. весь Париж під нею!.. перед її очима!.. височить над ним! не тільки я її бачу й ті троє роззяв з авеню… увесь Париж її бачить!.. особливо якоїсь миті, забувши про Жюля, вона кидається до іншого краю! краю підмостка!.. який неначе висить над Парижем!.. той, що над вулицею Бюрка, над широким каскадом дахів… Піґаль… Трініте… Сена… неповторна перспектива!.. невже Мімі заради неї видерлася нагору? і роздягнулася догола!.. вона, сказати б, зеленкувата! тілом… а голова оранжева!.. ефект відблисків із саду… бо там ще палає!.. вона височить з боку середмістя на краю даху… хапається за одне крило, тримається!.. геть гола… в оранжевих відблисках!..

— Мовчи, Мімі, крадійка! хвойда!

Я бачу, що зараз буде! вона співатиме!.. кричу їй! Родольф теж кричить знизу, з хідника… що це скандал!.. він там… дивиться на свою дружину… не втримує! терпець уривається!.. він тупає ногами, волає!

— Мімі! Ґабі! Кароліно! Амелі!

Називає її стількома