Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Бар'єр?.. Про що ти?

– О, Яга-Заступниця, як можна бути всезнаючим і не знати елементарних речей одночасно! – Алла зробила такий гучний фейспалм, що я навіть злякався, чи не буде у відьми синця на лобі. – Ти про ієрархію магічну дізнався хоч щось?

– Звісно! Неофіти-Аколіти-Адепти...

– То ти на термінах зупинився і все, чи що? – Відьма безжально перервала мою спробу перерахувати всі рівні магів. – Вікторе, подивися про Бар'єри Сили. Або прочитай, або як ти там це робиш.

– Блін, я знову щось упустив? Зараз, один момент. – Сьорбнувши ще трохи чудового напою, я активував Очі.

Погляд на дружину ще особливо нічого не давав. Так, бачив, що вона здорова і усе. І бачив силу, що з'явилася в ній. Яка зараз була неначе кіт, який товчеться на одному місці і крутиться, намагаючись вмоститися зручніше. Я відчував, що Даша прокинеться не раніше, ніж її сила дійсно «вляжеться зручніше». А поки що можна було б і заповнити прогалини в освіті, як радила Алла Каргіна.

Втім, нічого принципово нового я й не надивився. Просто став розуміти питання ієрархії магів дещо глибше. Виявилося, що з давніх-давен усім магам світу відомо про те, що в душі чарівних істот (у тому числі і чаклунів) існують деякі... чи то запобіжники, чи то замки, складно сказати. Рівнями це не назвеш точно, тому що перейти, скажімо, з першого на другий рівень – це звучить, начебто ти просто підвищив свою силу у кількісному еквіваленті. Однак магія все-таки має ще й аспект якісний. Той самий Перший Бар'єр – це перехід звичайної, грубо кажучи, людини, в Неофіти, маги-початківці. Тобто це вочевидь якісний стрибок. Жив собі нічого не вміючим смертним, як раптом трапляється сильний стрес для організму – і ти вже Неофіт, здатний пускати іскри з пальців і рухати чашку чаю без рук.

Нехай я утрирую, але сили магів-початківців дійсно не великі. І в сім'ях магів більшість дітей народжується саме Неофітами. Однак у порівнянні зі смертними людьми, які в основному населяють планету – це прямо перехід у нові форми життя! Напевно тому Перший Бар'єр вважається другим за складністю з п'яти існуючих. Тому що смертним без божественного родоводу практично ніколи не вдається перетнути його. Ну а у магів далі все йде, як за накатаною. З Неофіта в Аколіти, потім в Адепти, Аскети, а П'ятий Бар'єр, він найскладніший, робить з мага Архонта. І з кожним таким Бар'єром у мозку розумної істоти наче падають якісь запори. Як у тій самій теорії про те, що ми мислимо лише на десять відсотків свого мозку. Власне, саме тому ніхто, крім Архонтів, не може плести заклинання і читати їх Великою Дивною мовою. Аскети зі столітнім досвідом, як ті, що підібралися найближче до межі П'ятого Бар'єра, вже можуть хоча б розібрати символи, зберігати і копіювати їх. Але не використовувати. А, наприклад, якийсь Адепт, навіть пройшовши повз стіну, списану найціннішими вищими заклинаннями у світі, не побачить нічого. Тільки відчує небезпеку (ще б пак, така концентрація найскладніших чар!) і насиченість повітря магією. Про нижчі рівні й говорити не доводиться.

– Так ... Ну, начебто, розібрався, дякую. Тепер деякі речі стали зрозумілішими. А ось інші – навпаки… – Протягнув я і, останнім ковтком допивши віскі у склянці, продовжив думку. – Ваша Юлія Каргіна була генієм.

– Повір, це знають усі, і не лише у моєму клані. – Глузливо пирхнула Алла.

– Ні я серйозно. – Я поставив склянку на журнальний столик біля дивана і збуджено схопився. – Це ж треба було розробити концепцію закляття, принцип дії, написати його Великою Дивною, а потім ще й адаптувати для своїх молодших сестер! Це просто геніально!

– То чому ж ти одразу не притягнув двох сувоїв? Грати зі мною надумався? – Хитро підняла брову Аскет.

– Ти не повіриш, Алло. Мені тупо не вистачило часу та сил. Чи розумієш, перший у моєму житті досвід із записом смертельно небезпечного закляття на фізичний носій випив із мене п'ять літрів крові. Буквально.

– Хм... П'ять літрів? І ти зараз стоїш переді мною, попиваючи віскі? Не погано. – Очі відьми трохи розширилися. – Та ще й після того, що ти пережив цього тижня? Здібності твого організму до відновлення заслуговують на похвалу.

Я хотів відповісти, що це не зовсім моя заслуга, як раптом мій телефон задзвонив. Діставши його з кишені і глянувши на номер абонента, я здивовано хмикнув, вибачився перед Аллою і прийняв виклик.

– Здрастуйте, Пане Невідомий.

– Доброго дня, Вікторе. Поруч із вами є зайві вуха, як розумію? – Відповіли мені з того кінця дроту.

– Ага, і тому, якщо можна, передзвоніть, будь ласка, якось ближче до вечора.

– На жаль, Пане Незнайомцю, справа не терпить зволікань. – Тон Вей Гао, а це, звісно, був саме він, справді був серйозним.

– Добре, тоді пропоную озвучити суть питання, а я скажу, чи зможу вам допомогти. – Зітхнувши, сказав я, сподіваючись, що цілитель висловлюватиметься чітко і зрозуміло.

– Вікторе. Якщо мої джерела інформації не брешуть, то зараз ви знаходитесь десь на території резиденції Каргіних. І, враховуючи вашу з ними… ммм… близькість, не думаю, що має сенс шифруватися далі.

– Ви впевнені, містере Гао? – Сказав я, дивлячись у вічі Аллі. Я хотів побачити здивування на обличчі відьми – і я його отримав.

– «Трясця твоїй матері», – одними губами сказала Каргіна, – «Вей Гао?».