Читати книгу - "Заклятий козак"

До вечора москалі порішили Келеберду: дітей, жінок, чоловіків, - всіх вистинали, а містечко спалили дощенту, - одне пожарище зосталося.

Переночувавши на пожарищі, Яковлєв на другий день вранці рушив далі. Черга була за Переволочною. Але Переволочна не Келеберді рівня! Переволочна вважалась у запорожців справжньою фортецею. Серед містечка стояв замок, правда невеликий, у ньому могло вміститись лише шістсот козаків, але він обгородився високими валами, обрихтувався гарматами. Мав досить пороху, куль і різних військових причандалів. У Переволочиш і залога була чимала - тисяча запорожців, а крім того всього, на Переволочну вже не можна було напасти зненацька, як се трапилось із Келебердою. Комендант переволочанський, запорозький полковник Зінець, мав певні відомості про рух москалів і готував їм належну одсіч.

Москалі сунули на Переволочну водою й суходолом. Першими прийшли драгуни полковника Шарфа. 1-х було не багато й не мало - саме стільки, що запорожці могли з ними пограти. Але півгодини пізніше Дніпро зачорнів московськими байдаками. Москалі причалювали до берега нижче й вище містечка; весь берег захряс ворогами.

Тьохнуло у Зіньця серце: москалів набралося вдесятеро більше ніж запорожців, але…

До валу вже під’їздили московські старші, сунули хмарою ратники. Здоровенний, наче дуб, полковник Шарф ще здалека закричав:

- Увага! Іменем великого государя наказую вам піддатись!

- Аякже… постривай трошки! - посміхались запорожці.

- Не раджу вам проливати кров надаремно! Погляньте - почисліть нас, то побачите, що не вистояти вам проти нашої сили!

Одрік йому Зінець:

- Великий Іван та дурний! Нас трошки, але на Бога надія - зітремо вашу силу на табаку!

Коли се Зінець зиркнув ненароком убік - аж московські ратники вже на вал деруться.

- Еге-ге!.. Не хитрі в біса москалі! Хлопці, а пальніть їм у пику, нехай так не пруться!

Та й махнув рукою.

Гупнув залп із самопалів, наче ножем одрізаний, Затягло вал густим димом, а коли вітер роздер його надвоє, то на валу вже нікого не було: москалі, котрі долізли були аж до палісаду, тепер конали в глибокім рові. Шарф простоволосий чвалом гнав коня од валу; шапку збила козача куля.

Його перестрів Яковлєв:

- Ну що?

А Шарф від люті навіть одсапатись не міг.

- Не слухають мене! Не треба! Потім закаються… Зараз звелю моїм гармашам поговорити з тими собачими синами!

- Гаразд, - згодився Яковлєв, - як гармати, то й гармати… Але звеліть насамперед закидати містечко запаленими гранатами. Більше ґвалту! Більше гуку! До речі, він і нам більше сміливості додасть, і ворога може наполохати.

Перегодом з московського стану полетіли на Переволочну огнистим дощем запалені гранати, а на замок - бомби. Солом’яні стріхи на клунях і в хатах, гонта на крамницях - відразу спалахнули наче порох. Сталася велика пожежа, але вона нікого не налякала. Діти й жонота кинулися заливати огонь, а чоловіки вкупі з чумаками-соляниками (їх військова пригода застукала у містечку випадково), висипали на вал щоб дати потугу запорожцям.

Москалі взяли Переволочну в тісну облогу; не можна було ні виїхати, ні вийти.

Зло віщуюча тиша запанувала на якийсь час. Москалі при повнім риштунку стояли недалечко від валу, готові щохвилини кинутись на нього і… вкрити його своїм трупом. Стрілянини не було, та ось Яковлєв рушив московське військо в атаку. Навіть земля навколо здригнулася, коли тисячі ратників зірвались і, наче повінь; кинулися в шаленім гоні на вали, Раптом земля захиталася навспражки! То запорожці пальнули із своїх самопалів: раз і вдруге. Густий дим, немов темна ніч, все собою вкрив. Передні лави москалів вилягли під градом куль і загатили своїм трупом рів; задні пройшли по йому наче по рівному. А тимчасом запорозькі самопали не вгавали ні на хвилину, бо стріляли лише передні меткі стрільці, а задні знали одне: набивати свої самопали й подавати переднім. Коли ж ворожа куля поціляла якого стрільця, його місце заступав резервовий січовик; таким робом запорозька лава здавалась непохитним муром, Але москалів було дуже багато, і сила стала брати перевагу.

Виперлися ратники на вали і тут спалахнув ручний бій, ще страшніший, ніж бій огнистою зброєю.

Бій тривав вже з півгодини: ні запорожці не вступалися з залу, ні москалі не переставали лізти наосліп. Раптом сталося несподіване. Яковлєв виглядів, що вал не скрізь боронять запорожці. Він зміркував се і в найбільший розпал рушив два полки донців на те місце, котре боронили чумаки й крамарі. Вправні в ручнім бою донці поскидали довгими списами чумаків із валу; в козачій лаві сталася велика вирва, але її миттю заповнили піші ратники. Їх набралося стільки, що запорожці розгубилися між ними, як губляться червоні будяки в зеленім буйнім житі.

Одбиваючись від розсатанілих москалів, що налопом насідали звідусіль, Зінець звелів запорожцям одходити до замку.

Жінота й діти зчинили такий плач, що його, здається, мусів почути салі Бог. Люди вискакували із хат і втікали до заліку, а їх добро: хати, комори - все господарство палили москалі.

Біля замку збилися всі, хто не міг держати в руках зброю: діти й жонота.

Глянув Зінець на нещасних, і його серце обкипіло кров’ю.

- Та невже я маю зоставити їх на наругу москалям, а сам, маючи шаблю в руках, сховаюся за мури і буду дивитись, як москалі ґвалтуватимуть дівчат, безчеститимуть молодиць?.. Ні, краще я раніш накладу головою! - помислив він,

- А ну, всі козаки із замку, виходь на двір! У замок нехай ховаються білі голови із дітьми! - дав розказ Зінець. - Умремо, хлопці!

- Умремо, батьку! - відповіли січовики.

Московські гармати робили велику шкоду запорожцям, але вони стали з голими шаблями навколо замку й ні на ступінь не поступилися.

Зінець наказав міщанам та чумакам одбивати московське наступання, а сам, згромадивши біля себе запорожців, вдарив з ними на густі московські навали.

Запорожці напружили всі зусилля, щоб розчахнути москалів надвоє. Коли б пощастило, тоді, зайшовши москалям в потилицю, можна було б оджахнути їх од замку!

Та ба! Ворожа сила була надто велика. Передні москалі й поточилися перед запорожцями, але зате задні ще гірше наперли. На одну запорозьку шаблю прийшлося п’ять московських. Сталася така тіснота, наче в церкві, навіть до ладу розмахнутись не можна було.

Москалі підмивали запорожців, вони ж, оточені з усіх боків ворогами, гинули, але перлися вперед!

Вся сила була в полковникові Зінцеві; його дужий голос жахав