Читати книгу - "Заклятий козак"

- Хлопці! Ану ще! Ану! Не шкодуйте московської шкури! Однаково вона підла - кожуха з неї не пошиєш! Рубай! Січи!

І він давав приклад товариству.

Дивитись збоку на Зінця було страшно. Полковник в однаковій мірі був вправний: як правою, так і лівою рукою, і через се лезо його шаблі не можна було навіть оком зловити. Воно то вниз вістрям, наче кара божа, звисало над головою москаля, падало на тім’я й глибоко вгрузало… То оберталось догори черева і, як сокира підчахує гілку на дереві, одчахувало правицю ворогові. То раптом шабля Зінця робилась прямою, як стріла, - била ворога просто в груди й виходила кінцем аж у спину.

У полковника й підручні добрі були: два рідні сини-юнаки, обидва вельми вправні у ручнім бої.

Упертість усе переможе! Перемогли й запорожці москалів! Кожної хвилини вони все глибше й глибше вганялися в московські лави. Ї хоч їх тепер вороги оточували з трьох боків, але ж і запорожці, наче клин дерево, розколювали москалів надвоє…

Яковлєв уздрів се; він звелів донцям залишити чумаків, а дати потугу ратникам.

Але ж бо й чумаки, крамарі та мішане стали піддавати потуги своїм. Тепер все збилось в один кривавий клубок: брязкіт зброї, і гупання, й стогнання поранених…

Аж це старий Зінець закричав:

- Разом, хлопці! Разом!

І він так запалив своїм закликом запорожців, що ті, скільки мали сили, одностайно наперли на москалів. А за ними - чумаки і крамарі… Москалі не витримали: поточились і розкололись на дві валки; у їхній лаві зробилась велика вирва.

Раптом, раніш ніж запорожці встигли зметикувати що сталося, у ту вирву - наче повінь крізь прорвану гатку - хлюнули чумаки й крамарі.

- Куди ви, хлопці?.. Хлопці! - закричали запорожці. Але хлопці вдарились навтьоки. Цим вони погубили себе й

запорожців, бо тікати їм вже нікуди було. Мости на Ворсклі, пере-воза на Дніпрі, байдаки, човни, дуби… навіть млини - все палало, підпалене москалями… Кинулися втікачі просто вплав: одні у Ворсклу, другі у Дніпро; потомлені, вони не вирахували своїх сил і… глибока вода та бистра течія забрали їх всіх що до одного.

Після зради чумаків запорожці залишили думати про перемогу, їх батава помітно поріділа. У січовиків тепер було одне на думці - якомога дорожче продати своє життя. І вони не дешево його продавали: навколо замку лягло два великих покоси трупів - московських і запорозьких.

Востаннє москалі наперли на запорожців і… пошматували їх батаву на дрібні лахи. Січовики подробились на купки; ті купки звідусіль, наче острівці вода, підмивали вороги.

Та ніхто не прохав ласки! Козак двічі не вмирає, - бо раз же його мати родила.

Один за другим впали сини Зінця, а він і оком не моргнув, мов і не бачив… Посічений та порубаний, полковник стояв, наче скеля, й боровся з хвилями ворогів.

…Настала хвилина, коли із тисячної запорозької залоги зостався живим один-однісінький Зінець.

Він вже й не радий був тому життю, але рука з шаблею якось сама звивалась догори; правда, вона вже не мала попереднього гуку й певності.

Тимчасом донці продерлися у замок. Страшенний жіночий галас гострим ножем вдарив Зінця у серце. Із башт полетіли вниз на списи маленькі діти, старі баби, жінки… Залунало душу роздираюче голосіння дівчат, прокльони матінок. В замку чинився ґвалт.

Зінець не міг далі того знести.

- Смерте, де ти? - закричав він в одчаї.

І, зціпивши зуби, полковник кинувся в гущу ворогів. Над його головою виріс раптовий ліс шабель і… впав.

Від Зінця один шум зостався.

Бій закінчився… Залога, обивателі і ті, що в нещасливу годину випадково попали у Переволочну, - всі вилягли покотом! Людської крові так багато пролилось, що вона стояла на вулицях калюжами, аж доки її не висушив огонь пожежі. На місці ж Переволочної зосталося пожарище.

* * *

Ой із-за гори крутої вітер повіває;

Та хитрий москаль край запорозький кругом об’їжджає.

Наші козаченьки, наші молоденькі

Ніде в страху не бували;

Сорок тисяч Москви, виборного війська

У пень вибивали.

Наші козаченьки, наші молоденькі

Да невеселі стали,

Гей, обступила вража драгунія

Да всіма сторонами.

Ой обнявши та запорозький край, в куріні вступає.

Ой уступивши та у куріні, запас відбирає.

Ой по тім боці та у Підпільні широкая гребля;

Ой не одному же запорожцю оббив москаль ребра.

Ой по тім боці та у Підпільні залізне круччя,

Ой заплачуть славні запорожці, із Січі ідучи.

Цілий тиждень Січ буйно святкувала перемогу запорожців біля Сокілок. Цілий тиждень дзвеніли цимбали, голосили скрипки та гули бубони… Земля стогнала під ногами танцюристів, Цілий тиждень товариство пило, їло й розважалось: стріляли у ціль, бігали кіньми наввипередки, бились навкулачки. І раптом, напередодні останнього дня, втікачі з околиць Переволочної принесли звістки - та такі страшні, що в першу хвилину товариство навіть не йняло тому віри.

Келеберду й Переволочну москалі зруйнували! Чи можлива річ? Звідки ті москалі могли взятись? Адже Гордієнко вилущив їх трохи не всіх біля Сокілок! Не з неба ж вони впали?! А може се вже товариство до москаля допилось? Братчики збились на раднім майдані; отамання й рядовики змішались між собою на купу. Всі кричали теж на купу, але мало хто кого слухав. Аж врешті наказний кошовий Петро Сорочинський стеребився на порожню горілчану куфу і замахав шапкою.

- Та цитьте, кажу вам! А то од вашого крику стільки чортів наплодиться, що й у дніпрових плавнях не витопимо. Коли всі враз кричатимемо, не буде жодного діла, треба, щоб один хтось говорив.

По сій мові Сорочинський звернувся до втікачів:

- А скажіть, чесні земляки, чи велика у москаля сила ?

- Як трави!.. - одповіли втікачі.

Зажурилися запорожці, а з ними й наказний.

- Погано! - зітхнув він, - дуже погано! Але звідки вони взялися? Од Полтави й до Переволочної стоять наші запорозькі кордони; не птахи ж справді ті москалі, аби уночі перелетіти через кордони?! А може вони прибули на байдаках із Києва Дніпром (Коли сьому правда, то вже певно: москалі зробили такий довгий шлях не для того, аби, зруйнувавши Келеберду й Переволочну, вигребтися назад! Ні, отеє як Бог свят, вони замислили зло проти нашої Січі.

Закричали запорожці:

- Не бачити москалеві Січі, як своїх вух!

- Не оддамо матері Січі!

- Вгамуйтеся, братчики! Писаніє глаголе: береженого Бог береже! У Перевалочній було козаків