Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

1. Звернення стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства, за боргами цього учасника, за загальним правилом, не допускається. Але це можливе за відсутності чи недостатності іншого майна в учасника товариства, що є боржником. У цьому разі кредитори учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частки майна, що відповідає частці учасника-боржника в статутному капіталі товариства з метою погашення боргу. Таке право відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦК та частини другої ст. 57 Закону «Про господарські товариства» належить тільки кредиторам. Але зазначені законодавчі положення не поширюються на відносини, що виникають у виконавчому проваджені. Тому державний виконавець вправі в процесі виконавчого провадження, що здійснюється стосовно боржника, який є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, звернути стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці цього учасника в статутному капіталі товариства. При цьому за аналогією застосовується частина восьма ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» [129], відповідно до якої у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Кредитори такого учасника вправі звертатися з позовними вимогами до товариства з того моменту, як буде встановлена недостатність іншого майна учасника для погашення боргів. Це може бути встановлено у разі прийняття заходів забезпечення позову до учасника-боржника. Див. також п. 1 коментаря до ст. 131 ЦК.

2. Вартість майна, що підлягає виділу за позовом кредиторів, визначається згідно з балансом, що складається на дату заявлення вимоги кредиторами до товариства. При визначенні цієї вартості не виокремлюється частина прибутку, на яку має право учасник-боржник, оскільки весь прибуток має бути відображений в балансі.

3. На кредиторів учасника-боржника не поширюється правило про розрахунок після затвердження річного звіту товариства, але не пізніше 12 місяців після виходу, що встановлене частиною першою ст. 54 ЦК. Розрахунок з кредиторами товариство повинне провести або добровільно і без зволікань, або на підставі рішення суду відповідно до строків та порядку, що встановлені Законом «Про виконавче провадження».

1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду — у випадках, встановлених законом.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.

1. Хоч ст. 150 ЦК і має заголовок «Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю», все ж вона регулює також і відносини щодо припинення товариства шляхом його перетворення. Статті 106, 108 ЦК не формулюють будь-яких обмежень на припинення юридичної особи. Але ж вони можуть встановлюватись спеціальними законами. Разом з тим, за наявності загального правила ст. 106 ЦК, що передбачає можливість перетворення юридичних осіб, спеціальний дозвіл на перетворення товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство або кооператив не може тлумачитись як заборона на перетворення товариства з обмеженою відповідальністю в інші організаційно-правові форми. Тому товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене, наприклад, в приватне підприємство, в державне чи комунальне підприємство, якщо це не порушує вимог законодавства та не порушує прав інших осіб щодо товариства.

1. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

1. Визначення товариства з додатковою відповідальністю, що наводиться в ч. 1 ст. 150 ЦК, не дає можливості відрізнити цей вид господарських товариств від товариства з обмеженою відповідальністю. Відмінність товариства з додатковою відповідальністю від товариства з обмеженою відповідальністю полягає в ознаках, на які зазначені в ч. 2 цієї статті. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства. Таку відповідальність вони несуть не тільки при ліквідації товариства з додатковою відповідальністю, а й будь-коли за наявності умов, зазначених в частині першій ст. 619 ЦК (відмова основного боржника (в цьому випадку — це товариство з додатковою відповідальністю) від задоволення вимоги чи неодержання відповіді на вимогу в розумний строк).