Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

***
 

Здивуванню моїх друзів не було межі, коли я завела їх у темний моторошний тунель, попередньо роздавши ліхтарики.

— Ріко, якщо б я тебе не знав, то вирішив би, що ти замислюєш... — сказав насторожено Тіс.

— ...масове вбивство! — випалив Кейл і загиготів, заражаючи своїм сміхом всіх інших.

— Ну, або щось погане... — знизав плечима Тіс без натяку на посмішку.

Я знизала плечима.

— Якщо можете запропонувати кращій безпечний шлях — прошу!

 

***
 

Ми з друзями йшли темним склепінчастим тунелем, освітлюючи собі шлях ліхтариками. І, звичайно, для тих, хто тут знаходиться вперше це було досить лиховісне місце. Сире, старе, брудне, холодне. Подекуди капала вода, утворюючі на підлозі великі калюжі. Подекуди валялося сміття — чи то старі зламані речі, чи то брухт, чи дерев’яні пильні дошки. Подекуди смерділо чимось затхлим, і дихати було важко.

Я з Тісом жваво крокувала попереду, потім, трохи відставши, йшли Кейл з Патом та Еббою, роздивляючись все навкруги. Світло від їхніх ліхтариків рухалось дуже хаотично, і кожен зайвий звук у тунелі змушував їх здригатися чи підстрибувати. Звісно, я лише глузливо посміхалася з цього.

Десь у хвості плелись Ред та Бетті. Цих двох зовсім не було чутно. Хоча в мене спочатку було таке відчуття, що білявка весь час буде верещати, або ж висловлювати огиду. Але я помилилась. Від неї я не чула жодного звуку.

— Досі не можу зрозуміти, навіщо тобі знадобилися ми всі? — сказав майже пошепки Тіс, озираючись через плече та витягаючи мене з моїх роздумів. — Невже ми не могли піти з тобою вдвох... Ну, чи взяла б ще когось із хлопців. — Я невдоволено зиркнула на нього. — Ну, гаразд, двох хлопців, — мовив вже голосніше.

— Значить, нас ти вважаєш не гідними? — обурилася Ебба.

— Кого це «вас»? — скосився на неї Тіс, повертаючи голову.

— Мене та Бетті! — вигукнула голосно мала. — Бетті, це ж дискримінація, правда?

У цей момент я теж повернула голову та зустрілася поглядом з Кейлом, який весело підморгнув мені.

«Цікаво, що вони сказали Тісу... Як вмовили його піти з ними?»

— Знаєте, що, хлопчики, — голосно промовила Бетті, — мені іноді здається, що ви вважаєте нас маленькими та слабкими. Але...

— Я зовсім так не вважаю! — перебив її Тіс, знов повертаючись. — Ти класно зробила мене тоді... Це було...

— Незвичайно! — закінчила я за нього. Тіс кивнув головою та невпевнено всміхнувся.

— Чувак, а тобі що, справді, не було тоді боляче? — запитав Кейл, підіймаючи ліхтарик та спрямовуючи світло на голову Тіса. Той машинально обернувся, але одразу затулив рукою очі та гейкнув. Блондин миттєво зрозумівши свою необачність, опустив ліхтарик вниз. — Вибач… — І тут же продовжив голосно: — В моєї молодшої сестрички рука, м'яко кажучи... важка, — і задерикувато зареготів.

— Кейле! — пролунав десь позаду обурений голос Бетті.

Я зиркнула на Тіса.

«Оця розмова вже давно повинна була статися...»

— Так, мені зовсім не було боляче, і я сам не зрозумів чому… — відказав розгублено Тіс.

— І давно ти не відчуваєш біль? — пролунав позаду голос Реда, який досі мовчав. Я знову зиркнула на Тіса, спостерігаючи його реакцію.

— Не знаю... — розгублено промовив він. — Можливо кілька тижнів... Можливо... Зачекайте! — Тіс різко зупинився та розвернувся до друзів. У нього у цей момент мало не врізався Кейл, що йшов позаду. Всі зупинилися. Ми з Еббою перезирнулися. Вона дивно захитала головою.

— Ви всі мені на щось натякаєте? — спитав розгублено Тіс. Він по черзі глянув на кожного з нас. — Це пов'язано з моїм сьогоднішнім... е... статусом?

— З чого ти це взяв? — недбало промовила Ебба. 

Хлопець насторожився.

— Куди ми йдемо? І чого ви так усі вирядилися? Невже тобі, Ріко, не холодно? А ти, Еббо, не боїшся забруднитися?

Ебба знизала плечима: 

— Ти ж теж чомусь вирядився!

— Хлопці сказали, що цей одяг потрібен, щоб не забруднити мій повсякденний, бо буде досить брудна робота...

Я не витримала та пирснула.

«О, хлопці! Просто генії!»

Тіс повернувся до мене.

— Що тут смішного, га? — люто промовив він.

У цей момент я встигла побачити широку посмішку Кейла та хитру Ебби, яку вона намагалася приховати, трохи опустивши голову вниз. Бетті якось поблажливо всміхнулась, а у Реда піднялись куточки губ, хоча очі й залишались спокійними, зосередженими на Тісі.

— Ти весь час знала про цей тунель, так? — знов запитав Тіс. В його голосі відчувалися сталеві нотки з присмаком гіркоти.

Кивнула, намагаючись не дивитись на Кейла, щоб не засміятися, бо той спочатку скосив очі на Тіса, а потім кумедно хитаючи головою, закотив їх, мовляв, який Тіс наївний.

— І нічого мені не сказала? Чому? — продовжував свій здивовано-обурливий допит Тіс.

— Це була таємниця... — промимрила я.

— Чия таємниця? Твоя? — гнівно випалив Тіс.

Я мовчки знизала плечима. Зараз було недоречно розповідати, звідки в мене є доступ до тунелів... Інші мовчки спостерігали за нами.

— Хто ще знав про цей тунель? — він вичікувально глянув на Еббу.

— Не дивись на мене так! Я вперше тут, — весело всміхнулася вона. — Як і ти! Як і ми всі!

Тіс недовірливо глянув на малу — вона знову променисто всміхнулася.

— Не повірю, що ти єдина, хто... — похмуро почав Тіс, знов зосереджуючи свій похмурий погляд на мені.

— Я теж знав про тунель! — пролунав голос Реда. Він вийшов уперед.

— То ось як ви потрапили тоді уночі на мій поверх... — видихнув Тіс. Ред лише кивнув головою.

— І нам про це ні сном, ні духом... — пробурчав награно-спохмурнілий Кейл, дивлячись з-під бров на Реда. — Теж мені друг називається...

Я тяжко зітхнула.

— Це я попросила Реда мовчати... — розпочала тихо, дивлячись Кейлу в очі. — Зізнаюсь, я користувалась цим тунелем весь час. І до вашої появи також,  — подивилася на Реда, який зараз уважно слухав мене. — Це була чужа таємниця, яку я обіцяла зберігати... — перевела погляд на Тіса. Він насупившись спостерігав за мною. — Тепер же я ділюся цією таємницею з вами. Тепер кожен з вас... — я затнулася, бо Тіс гмикнув. Спробувала швидко опанувати себе, а потім продовжила далі:  — Колись мене вважали за гідну, і довірили цю таємницю... Тепер я кожного з вас вважаю за гідного. Бо довіряю. Кожному! — я обвела поглядом друзів. — І ще, Тісе... — Він насторожився, а я посміхаючись, вигукнула: — З Днем народження!