Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

***

Розвиднялося. Світліло на сході, тож це розвіяло всі сумніви, і семеро подорожніх уже не перекидалися уїдливими зауваженнями, не поглядали одне на одного, скриплячи зубами, і не лаяли кожне дерево, на якому не виріс мох. Лін не помилилась – вони від початку йшли в правильному напрямку, і випадок із місяцями був звичайною перешкодою, що могла добряче попсувати нерви в магічному лабіринті, проте майже не нашкодила на прямій дорозі.

Переконати ерьєра допоміг звичайний мох – як з'ясувалося, серед елф теж знали, що він росте з північного боку дерев. Втім, чарівниця ловила на собі неприязні погляди М-елфи і розуміла: він не довіряв не орієнтирам, а конкретно їй. Ех, не треба було говорити, що планета кругла, та ще й крутиться!

Під час обговорення наукових відкриттів ерьєр визнав, що колись на континенті існувало кілька цивілізацій, які залишили після себе величні руїни на півдні і сході. Більшість із них зникли задовго до появи Елфи, а остання впала під магічними атаками елф і не змогла відродитися.

Нові господарі материка прагнули переробити світ під себе, і для цього вимагалося знищити минуле. Розграбовані лабораторії, спалені бібліотеки, зруйновані обсерваторії і відправлені в каменоломні вчені і вчителі стали першою сходинкою переписування історії.

Знання роблять людину сильнішою – значить, рабам вони ні до чого. Люди повинні коритися, але однією силою беззаперечного підпорядкування домогтися складно – отож, необхідні віра і страх. Вистачило зміни кількох поколінь, щоб людство повернулося в темряву. І незабаром нечисленні маги, які пам'ятали інші часи, з подивом виявили, що молоді елфи настільки ж неосвічені, як і знехтувані ними люди. Тоді-то і з'явилися вієри – вчені, хоча повернути втрачені знання вони не змогли досі.

– Континент плаває в безкінечному океані, а сонце вночі Елфа забирає у свою обитель і випускає місяці – спочатку поспішну Рунну, потім осяйного Руна. І висипає зірки на небосхил… Коли візерунок сузір’їв особливо гарний, Незрівнянний розганяє хмари і показує своє творіння всьому світу. Часом Елфі сумно, і тоді небо плаче разом із ним. Іноді він сміється, і його усмішка відображається у веселці. А гнів бога – це грім і блискавки. Далі розповідати? – діловито поцікавився Млот, не відводячи погляду від приголомшеного обличчя чарівниці. – Про річки, вітри, кольори?

– Не треба, – прошепотіла вона. – Я, здається, починаю розуміти… Звичайні люди вважають, що елфи були завжди… ну, або майже завжди. Вони не знають іншого світу, і навіть сторонні не можуть посіяти сумніви, тому що їх перекидає на ті ваші поля, а звідти… Ну, це ми самі бачили. Комітет зустрічей і все таке, шансів втекти нема. Якщо ж хтось із елф починає ламати систему, його швидко роблять рабом, а раби… Раби не мають права голосу. І якщо людина проявляє цікавість до знань, вона…

– Вона вирушає до Незрівнянного, – з удаваною байдужістю пояснив М-елфа. – Щоб продовжити свої дослідження.

– І несе світло знань лиш рабам, – додала Лін. – Гаразд, вважатимемо, що з вірою для народу розібралися. А у що вірять елфи?

– Звичайні? – посміхнувся Млот. – Чи головний кат?

– Почнемо зі звичайних.

Кожен справжній елфа знав: люди дурні й живуть помилками. Вони не здатні вчитися, не бачать далі власного носа і сліпо вірять кожному слову вищих істот. Ну а з погляду вієра, точно такими були і звичайні елфи. Вони жили, не знаючи ні потреб, ні турбот. Вважали себе кращими, осіненими божественною благодаттю Незрівнянного, обраними. А по суті елфи виявилися лише трохи ціннішими ляльками в театрі, побудованому для великого Елфи.

– Ти хочеш сказати, що вієри свідомо не дозволяють розвиватися не тільки людям, а й середньостатистичним елфам? – уточнила Лін. – Виходить, купка високопоставлених елф приховує від усього світу, що земля крутиться? Скидається на маячню, якщо чесно.

Млот сплюнув і несподівано закричав:

– У цій маячні ми живемо! Весь північний схід материка зображує ідеальну державу, в якій немає воєн і насильства, а люди щасливі і задоволені! Ти говорила, що починаєш розуміти, але щоб зрозуміти, потрібно відчути все на своїй шкурі! Потрібно провести роки, слухаючи брехню! Підкоряючись брехні! Навіть кат не в змозі до кінця усвідомити абсурдність системи, тому що він ніколи не спускався з вершини!

– То вона дійсно крутиться, – ледь чутно вимовив ерьєр, проігнорувавши полум'яну тираду раба. – І я кручуся… Кожен крутиться навколо чогось і вважає це центром Всесвіту. Як на мене, краще вірити в Незрівнянного, ніж у демонів.

***

Четверту лінію захисту на шляху до палацу Елфи подолали непомітно. Відверто кажучи, коли подорожні досягли підніжжя пагорба і перед ними виросла майже прямовисна кам'яна стіна заввишки чешів зо двадцять, Лін вирішила, що це – випробування для розуму. Однак її дружно запевнили, мовляв, ні, чергове коло подолали під час дискусії про будову світу.

– Там треба було говорити про розумні речі? – припустила вона. – Чи слухати розумні промови? А, може, вдавати визначний розум?

– Повернись і перевір, – запропонував Млот. – Заодно придумаєш, як залізти туди, – він вказав угору, де виднілися стебла якихось рослин.

Лін провела рукою по гладкому сірому каменю, трохи теплуватому, незважаючи на ранкову прохолоду. Сонце вже позолотило вершину пагорба, але до цієї стіни воно дістанеться нескоро…