Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

Керівником нашої групи, що складалася з восьми вчительок, був Геннадій Вікторович, такий собі закоханий в інформатику дядько. Він спочатку як сказав:

—    Плавно перейшовши з режиму очікування в активну роботу, відкриваємо програму Пауер Поінт, знаходимо шаблон презентації, який нас цікавить…

Дивлюся, дівчата засмутилися й не знають, що від них хочуть. Дивляться  то на монітор, то на клавіатуру, і бояться щось не так натиснути. Бажаючи допомогти, я тихенько підказала Ельвірі Корольовій, яка вже полізла до сумки за валер’янкою: 

—    Натискай на синю кульку з різнокольоровими плаваючими чотирикутниками в лівому нижньому куточку…

Дивлюся, наш консультант затих і уважно стежить за діями вчительок.

—    Така фігня там з’являється. Внизу написано «всі програми». Вам потрібно натиснути курсором (мишкою) на цей напис. З’явиться «Стандартний». Натискаємо і шукаємо «Power Point». Як немає? – ніяк не розуміла. — Він має бути на всіх комп’ютерах. Ельвіра шукала, не знаходила і знову тяглася до каламарчика з валер’янкою.

—    Дівчата, Power Point написано англійською. Ось так, - і консультант написав на дошці, щасливий від того, що вловив, як нам треба пояснювати. У такому дусі ми за три тижні освоїли премудрості друкування та створення презентацій. Але найбільше усіх приваблювали ігри, завантажені в усі комп'ютери інститутських аудиторій. Для презентацій потрібні були картинки, тому по ходу освоїли роботу зі сканером. Нам дозволяли виносити з читалки журнали, тому ми активно користувалися цим.

Троє вчительок були заміжніми дамами, тому весь свій позаурочний час присвячували легким пробіжкам магазинами. Ще двоє  діват «у пошуку принца» познайомилися з «класними мужиками», тому з побачень не виповзали.  Женя Комарова, як сурок, відсипалася в готельному номері (серйозний у людини недосип), ну а ми з Вірою підсіли на страшний наркотик – ігри. Віра знайшла заразну іграшку «Жабка» і вбивала найкращі свої години (так, не хвилини, а години!) за цим, на мій погляд, некорисним заняттям. Я ж дорвалась до читального залу й заривалася з головою в профільні журнали.

Ось там, у цих журналах я й знайшла величезну статтю про стосунки вчителя та учня. «В Америці за аморальний зв'язок вчительку засудили до п’яти  років ув'язнення», «вчителька з Пензи розбестила 13-річного хлопчика», «Учень зґвалтував вчительку, після чого одружився з нею». Який жах! Раніше б я не читала таке, але тепер мене хвилювало це питання. Як із такої ситуації виплутатися? Що робити? Через годину наполегливого читання я натрапила на листа якоїсь вчительки. І вона не знала, що з цим робити.

“Я взагалі-то людина абсолютно розсудлива.
З гарної родини. Добре вихована. Навіть, я б сказала, суворо вихована – вперше нафарбувала очі на першому курсі університету, поцілувалася з хлопчиком – на другому, заміж без маминого благословення – ні ногою (так і не вийшла), і так далі. І ось тепер я працюю в школі та сплю зі своїм учнем.
Чесно кажучи, як виплутатися із цієї ситуації – не знаю. Подруга каже: ти спочатку визначся, чого ти хочеш, а потім відповідно до свого бажання й дій. Але варто мені озвучити своє справжнє бажання – все довкола стає ще страшнішим і неможливішим. Тому що я хочу вийти за нього заміж, народити йому дитину й жити з ним довго та щасливо.
Мені тридцять років. У цій школі я працюю вже дев'ять років, від закінчення університету. Я на дуже хорошому рахунку (поки що), готуюся здати на першу категорію, веду школу молодого педагога, цього року випускаю свій перший набір. Ми з ними всі сім років прожили в кращих традиціях радянської ще школи: і походи, і дні іменинника, і поїздки до Києва та Чернігова, і спільне кіно, як годиться.

Також випускаю й цього хлопчика. Я його знаю з дитинства – він прийшов до мене у шостому класі, це був мій перший рік у ролі класного керівника. Гарненький такий, русявий, кароокий, живенький трієчник. Сидів за останньою партою,  переважно підмальовував у підручнику ріжки великим письменникам.
Як і що у нас розвивалося – я, слово честі, не розумію. Дитина й дитина, така ж, як усі, хіба що дуже симпатична й абсолютно не вредна.
Коли він став дорослішати й поступово перетворюватися на хорошого такого хлопця з абсолютно здоровим, чоловічим ставленням до життя, я кілька разів щиро позаздрила тій дівчинці, з якою він зустрічатиметься. У походах він завжди і намет поставить, і багаття розкладе, і на гітарі зіграє, і анекдот розповість.

Цього літа все й сталося – у поході. Ми поїхали до Карпат, місця там красиві, заповідні, ще зі студентських часів люблю і ці місця, й історії, які з ними пов'язані. Вони вже майже випускники, такі дорослі.
Алкоголь у походи ми не беремо, тому не подумайте чогось, всі тверезі, куримо тільки, не соромлячись один одного. Ну, і якось так сталося.
Вийшло – і вже не пройшло. Я голову втратила. Нічого не можу з собою зробити. Ховаємося, звісно, від усіх, зустрічаємося крадькома, боюся всього: і сусідів, і дітей, і колег, і батьків, - всього.
Хлопчик мій (юнацький максималізм, звичайно) каже, що щойно  перейде  на заочне й влаштується на роботу, одразу ж — мене заміж забере.
Мені ж здається, що якщо я колись наважуся оголосити хоч комусь, що ось, мовляв, заміж за учня виходжу, — я одразу помру від сорому на місці.
І що мені робити — не збагну».

Після статті були коментарі різних психологів та висловлювання різних вчителів із колосальним стажем. Чого я тільки не прочитала! Але всі психологи та просто коментатори подібних ситуацій звинувачували молодих вчительок, практиканток, які дали привід учням, маленьким хлопчикам сподіватися на якісь стосунки. Мовляв, зразу треба посила в ліс (сад, за океан, на Місяць), нехай там блудять.

У порадах психологів я знайшла «підказку», як визначити справжнє це почуття чи захоплення: учень має побачити не вчителя, а людину, і тоді різниця у віці дасть про себе знати, і хлопець зрозуміє свою помилку, його потягне до дівчаток його віку.
А якщо чесно, то, намагаючись розібратися, я ще більше заплутувалася. До того ж лякали мої власні почуття – я дико сумувала за Вовкою. Не бачила його всього два тижні, а здавалося, що минула ціла вічність.
Час справді промайнув швидким потягом. Усі успішно здали і уроки, і презентації, і реферати. Нам виписали свідоцтва про проходження курсів, тож можна було їхати додому.