Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Цюєте? усі! піллота! піллота!.. Ферді… і… і…н! прузяка! цюєте?

Щоб уторопали!.. не приховує акценту!.. і я кричу йому з калюжі… «Оттаве! Оттаве! молодець!..» наважуюся… і відклеююся! знаходжу в собі сили!..

— Молодець!.. молодець!

Перемагаю біль… мить більш ніж трагічна… Якби цієї миті він зрікся, якби не мав за друзяку, тоді кінець!.. вони б мене подерли!.. бачили б ви ту оскаженілу зграю!.. аж дим ішов від люті! і бульбашки летіли з пащек!.. Нормансище мене не здолав, хоч і справжній людожер! ні ті двоє гарпій… але ці, коли їх п'ятнадцять… двадцять… тридцять!.. шкуру вмить здеруть! ні Мюрбат не потрібен, ні хтось інший!.. але Оттав їх стримає!

— Зрадник! зрадник! зрадник!

Стоять на своєму!.. доводять, що вся біда в мені!.. Пірам гавкає! крім усього! нічого не чутно! лемент неймовірний! Оттав опускає голову… прислухається… йому набридло! біс його бери!

— Брехня! ви всі помиляєтеся!

Остобісіло! кричить їм, що думає!

Та ті вже не здатні вгамуватися!

— Макаронник! посіпака! ганьба! ганьба!

Оттава не бояться!.. ага, отак?.. терпець урвався!

— Зараз когось таки приб'ю!..

Попереджає і готується!.. зараз якогось ухопить! на ходу! чи якусь! хай йому біс, яка картина!.. уся ця потолоч кричить йому під носа!.. зараз кинеться! навально! бачу, кажу вам!.. бачу червоним… кров… кров із брів і зі скронь… вони мене добряче потовкли, от відьми!.. підступні! зрадливі вбивиці!.. де вони тепер? Не чую їх!.. начуваюся… сховалися… ага, вже чую…

— Це все доктор, пане Оттав! доктор!

Виказують мене і роблять це чемно… вони!.. справді вони!.. стоять он біля самих сходів… біля їхніх залишків…

— А де Фердііін?..

Кричить Оттав!.. не зважає на тих двох сорок!..

— Казіть, засранці!

— Він усе вкрав!

Знову ці дві відьми! виказують мене, украв! наполягають! як злобують на мене! примітили мене, а це серйозно! він мене не чує, але вони! перепрошую! тонке вухо мають!.. у всіх відьом тонке вухо! навіть крізь таку веремію почули… я вже казав, бучна колотнеча триває! мордаси відлунюють! під брамою! уявіть собі! не так голосно, як зенітки вночі! але все ж… але надворі тихо… тепер тихо… вночі гули гармати, безліч вибухів, фантастична піротехніка, бомби, хлопавки, важко повірити, але тепер тихо… можна сказати… порівняно… бо було жахливо! хтось би сказав, я б не повірив!.. я туману не напускаю, розповідаю, як було… тепер просто під брамою… зграя войовничих, справді несамовитих!.. а ще й дедалі діткнутіших!.. розлючених на мене й на Оттава!.. Оттав попереджає:

— Яксо хто хоць пальцем зацепить Ферді…і…на!

Попереджає!.. Якщо Оттавіо розлютиться, то ховайся!.. багато хто знає, бо не всі прибилися з інших районів… якоїсь миті здалося… здалося!.. ні! ні!.. ці несамовиті, це наші!.. з нашого будинку!.. З Оттавом намірилися порахуватися!.. чесне слово!

— Яксо хто хоць один підійде!

Нехай начуваються!.. він не жартує!.. хоче припинити… щоб усі замовкли…

— Гайда! Геть усі звідси! забирайтеся! забирайтеся!

Годі гратися!

— Забирайтеся! Хами! Волусіть слаками! Волусіть!

Бурчать, але задкують… Оттав може чортів дати одному… двом… нема потреби!.. задкують… так розходилися, що на все здатні… проте ні!.. ні!.. притихли!.. відступають!.. щось бурмочуть… Оттав показує вихід… в кінці брами… хідник!.. далі!.. ще далі!.. коряться…

— Оттавіо! Оттавіо!..

Покажуся йому… гадаю, можна ризикнути! бо лишаюся його другом… але паморочиться! страшенно паморочиться! якщо підведуся!.. ох, знову зле!.. як біля Жюлевої майстерні!.. без різких рухів… ніхто не дивиться… спочатку на коліна… підлога відразу халабудиться, гойдається… думаю: зараз знову буде вгору-вниз, як біля Жюля!.. це знак, я знаю, що це в мозку халабудиться, гойдається!.. це не підлога!.. я не помиляюся!.. знепритомнів біля майстерні Жюля!.. жертва власної голови!.. обережно!.. я знаю! а як блював! і знову свист у вухах! свист… чую тільки свист… у вухах!.. не помиляюся!.. хитаюся, тремчу, не встою навіть на колінах… якщо в такій позі на мене знову нападе Норманс? га? якщо накинеться?.. може повернутися!.. раптово повернутися!.. він може!.. це гірше, ніж дві сестри!.. хоч які жахні тварюки, підступні й безголові!.. кажу! але Норманс?.. вага Норманса!.. а якщо він на Оттавіо накинеться?

— Оттавіо! Оттавіо!..

Треба попередити… «Норманс! Норманс!» хоч як кричу, він не чує!.. наплював на мене, чи що?.. розпластуюся в калюжі… закопуюся у шпаклівку!.. скоцюблююся… нічого вже не чую… уклякаю, Оттава вже не чую… може, він теж пішов?.. усі кудись пішли!.. але ні! знову лемент!.. тепер з вулиці!.. з дороги… лемент… знову бійка?.. ні!.. нехай повбивають одне одного! туди їм і дорога!.. знову щось!.. галасують!.. погрожують одне одному? уже не слухаю… про Оттава думаю… Оттав, ото клубок енергії!.. якщо кинеться в бійку, то нікому на здоров'я не піде!.. не такий тюхтій, як Норманс!.. хоча небезпечний тюхтій!.. я ж бо знаю!.. такий гіпопотам, як Норманс! тільки стережися!.. задушить і не моргне!.. он зі мною що зробив!.. мабуть, ребер не лишилося!.. а ще голову, як футбольний м'яч! під столом! з усієї сили!.. отак: бум! бам! А що йому! власне, він мене не так придушив, як відгамселив! отаке чудовисько! якщо знову прийде? знайде мене під купою тиньку?.. признаюся, страшно… гукаю:

— Оттаве! Оттаве!

Куди він подівся?.. нехай рятує, якщо друг!.. не можу виборсатися з калюжі… кров згусла… кров і шпаклівка зі стелі… каша!.. повно шпаклівки по стінах, а ще й тиньку… я влип головою, тулубом, ногами… якщо не прийде, не відліпить мене, не витягне, чортів Оттав! мені гаплик!.. ніколи не вилізу!.. либонь, там стільки всього наді мною, піді мною і навколо, що мене не видно? що мене так обліпило… усе насипалося, злиплося…

Надворі б'ються… здається… не сваряться… а б'ються… по-справжньому!.. тумаки! нарешті! справжні!.. навсібіч!.. чую… бум! бам!.. відлунює!.. це діється ліворуч на авеню… нижче, ліворуч… пересунулися від нашої брами… зійшли з хідника… вони, схоже, на вулиці Лепіка… здається… а бійка ще та! перепрошую! справжня халазія!.. бум! бам! вжах! а ще і сварка!.. прислухаюся…

— Свиня! ай!.. хвойда!.. хуліган!.. відпустіть ногу!.. уах!.. уах!..

Якби глянути! трясця! глянути! о, нарешті! бачу!.. авеню спорожніла… перепрошую!.. ні!.. там Мімі і Жюль… на хіднику напроти! біля пожежного «сигналізатора»… Мімі і Жюль…