Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Ми всі сиділи за довгим білим округленим столом, займаючи лише, мабуть, п’яту його частину. Я знаходилась ліворуч від Тіса, який завдяки старанням друзів розташувався у голові столу. Він насторожено споглядав на кухоль у своїй руці та обережно принюхувався до його вмісту. Праворуч від нього сиділа Ебба, яка на всі очі дивилась на Бетті. Білявка розташувалась ліворуч від мене.

— Маттіасе, дозволь від імені всіх присутніх, привітати тебе з днем твого народження й побажати...

— Почалося! — видихнув Кейл, який розвалився у кріслі ліворуч від Бетті.

Я мимоволі посміхнулася.

Бетті ніби не помітила вигуку брата, продовжила:

— По-перше, ніколи не впадай у відчай, і все обов'язково буде добре! У добрих людей завжди так, — усміхнулася вона найпрекраснішою усмішкою на світі, дивлячись Тісу прямо у вічі. І я помітила у цей момент, що він злегка почервонів. — По-друге, бажаю тобі нарешті повірити у себе. Повірити, що ти крутий, що ти гідний! Тому що ти дуже смілива та сильна людина у всіх сенсах!

— Бетті закінчуй, га? — це був знову Кейл. Я знов не змогла стримати посмішку.

— По-третє, — повністю ігноруючи слова брата, продовжила моя сусідка по кімнаті, — розібратися зі своїми… своїм… життям. Один раз і назавжди, — вона обережно глянула на мене.

Я насторожилася.

«Вона натякає на мене?»

Я повернула голову до Тіса, бажаючи побачити його реакцію — він зосереджено наморщив лоба, а в очах було збентеження, змішане ще з чимось… Звісно, й дурень би зрозумів, що Тісу дуже приємні ці слова. Але він виглядав так, наче танув.

«Гм…»

— І, по-четверте... — продовжила Бетті.

— Сестричко, в мене вже рука затекла тримати цей дивовижний «келих»! — вигукнув Кейл, перебиваючи її, і підморгнув мені. Я ледь стримала посмішку.

Бетті гнівно зиркнула на нього, але змогла стримати себе, та урочистим тоном промовила:

— За тебе, Тісе! За тебе такого, який ти є!

Ми всі підняли свої кухолі, наслідуючи прикладу Бетті, й хором промовили:

— За тебе, Тісе!

А потім я зробила ковток... І… Смак виявився дивний, та ще рідина трохи подряпала мені горло... На очах миттєво виступили сльози. Я кашлянула, бо нічого подібного раніше точно не пила. Та я навіть не знала, з чим це порівняти. Напевно, вид в мене був спантеличений, бо...

«Ну як? Не сподобалось?» — десь в голові почула я беземоційний голос Пата. Хлопець розташувався ліворуч від Кейла.

— Ні, чому ж… сподобалось... Але дивно… — видавила я уголос. — І незвично...

Я зустрілася поглядом з Кейлом, він скривилася у зухвалій посмішці та смачно відсьорбнув зі свого кухоля. Потім я глянула на Реда, який сидів напроти Бетті і теж дивно всміхався. Інші ж здивовано глипали на мене очима. У цей момент Кейл з Патріком весело захихотіли.

— Та що смішного? — скосилась я на малого.

«Мої питання почули лише ви троє», — знов пролунав його голос в моїй голові.

— Ні, я теж чув те, що ти спитав! — схвильовано оголосив Тіс. Ми з Редом переглянулись. — Не зрозумію тільки, що це..? Як?

«Ти чуєш мене, Тісе?» — подумки запитав Пат.

— Так! — голосно вигукнув Тіс, спантеличено дивлячись по черзі на кожного з нас.

Я повернула голову до Бетті, яка у цей момент сіла та зробила невеличкий ковток з кухоля. Потім знизала плечима й мовила:

— А я ніколи його не чую... Скільки б не намагалась...

— Ви це про що? — насторожився Тіс, знов оглядаючись навкруги.

— А ти, Еббо? — проігнорувавши його здивування, м’яко спитав Ред.

— Я теж нічого не чую... Але я передбачаю... І зараз уже чіткіше... — дивно розтягуючи слова, мовила мала, потім променисто всміхнулася та зиркнула на кухоль у своїй руці.

«Чи це правильно, що ми дали їй теж випити це «вино»? Мала й без того дивна останнім часом...»

— Цікаво... —  видихнув Ред.

— Народ, ви взагалі про що? — знову розгублено спитав Тіс. А ще я відчула в його голосі легкі нотки роздратування.

Ред поглянув на мене та кивнув головою, мовляв, ну ж бо, скажи йому. Спочатку відчула якийсь супротив всередині себе, але потім на одному диханні випалила:

— Ми чуємо Пата десь в своїй голові!

«Сама не вірю, що сказала це вголос…»

— Як це? — Тіс шоковано дивився на мене. Його темні очі зараз заблищали якось по-іншому, пронизуючи мене… Я здригнулася.

«Чи це вино на нього так діє? Чи на мене?»

Трохи завагавшись, я поставила кухоль на стіл, а потім промимрила:

— Як тільки-но ти чув його. А ось дівчата... його не чують... чомусь.

Тіс з жахом в очах подивився на Пата.

— Чувак, ти хто?

Малий усміхнувся.

— Я людина. Але в мене є деякі здібності. Як і в мого брата, — він кивнув на Реда. — Як і в неї, — тепер малий кивнув на Бетті. — І в неї тепер також, — Пат показав на Еббу.

У міру усвідомлення, очі Тіса ставали все ширші й ширші.

— Тобто ви читаєте думки? — злякано спитав він.

— Наскільки мені відомо, такої здібності немає ні в кого, — насторожено промовив Кейл і оглянув усіх присутніх. Йому ніхто не відповів. — І, до речі, якщо Пат не захоче, то ти навряд чи залізеш у його голову, — він зробив великий ковток зі свого кухоля.

Пат у підтвердження кивнув.

— А ти що вмієш? — запитав Тіс блондина. 

Той невимушено знизав плечима й промовив:

— Моя геніальність у моїй чарівності. Усі закохуються в мене з першого погляду! — криво посміхнувся Тісу, а потім хитро підморгнув мені.

Тіс, напевно, спочатку не зрозумів, що Кейл жартує, але, побачивши як Бетті закочує очі, розслабився та всміхнувся.

— У нього немає ніяких надприродних здібностей, крім самовпевненості й самолюбства, — гмикнула білявка й показала Кейлу язика. Той пирснув та закотив очі, передражнюючи сестру.

— Бет, а в тебе яка здібність?

— З якого це дива вона раптом стала «Бет»? — роздратовано спитав Кейл.