Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"

— А якби він виявився божевільним маніяком-убивцею? — істеричний голос матері боляче впивається в мозок гострими голками.

Важко зітхаю, уже добряче втомившись від цієї розмови з батьками. Звісно, я розуміла, що втеча від батька на зустріч з Денисом призведе до конфлікту, але не очікувала такої гострої реакції.

Й от хотілося б звинувати їх у гіперопіці, але не вдається, зважаючи на всі обставини. Зовсім нещодавно я буквально ледве не загинула та втратила пам’ять, тому абсолютно природньо, що зараз вони так трусяться наді мною. Не сумніваюсь, якби в мене була дитина, моя поведінка була б ідентичною.

— Але ж усе закінчилося добре. Навіщо думати про найгірші альтернативні сценарії? — намагаюсь якось відстояти себе, але виходить, чесно кажучи, слабко.

— Ти сама себе чуєш, Алісо? Це не слова дорослої та відповідальної людини, а позиція маленької дівчинки з вітром у голові.

На очах виступають сльози, оскільки не можна не визнати, що мама дійсно має рацію. Зациклюючись на розслідуванні того, що сталося зі мною в минулому, я геть не думаю про майбутнє. Таку поведінку справді можна вважати незрілою та інфантильною.

— Мені шкода, що я вчинила так. Обіцяю, подібного більше не повториться, — говорю від чистого серця.

Вираз обличчя мами стає м’якшим, а тато навіть сідає на диван коло мене та обіймає, заспокоюючи.

— Добре, що ми змогли зрозуміти одне одного, — каже він. — А тепер час спати, уже пізно.

Я киваю, радіючи, що з нотаціями нарешті покінчено, і йду до своєї кімнати. День видався неймовірно насиченим емоціям, і це, поза всякими сумнівами, стає причиною того, що я засинаю одразу після того, як лягаю до ліжка.

Уві сні бачу Дениса. Ми разом стоїмо на палубі розкішної яхти, насолоджуючись дивовижним заходом моря та казковим морським ароматом. Він обіймає мене за талію, а я притуляюсь до його міцних грудей, думаючи при цьому як ефектно ми, напевно, виглядаємо зі сторони. Неначе персонажі в тому самому романтичному фільмі, де все точно завершиться ідеальним щасливим кінцем для головних героїв.

Та в один момент усе різко змінюється. Денис відсторонюється від мене, обпікає лютим поглядом і боляче лупить, змушуючи впасти на холодну поверхню палуби. Кричу, хоч і знаю, що ніхто не допоможе, а риси його обличчя тим часом деформуються, перетворюючи постать переді мною на когось зовсім іншого…

Прокидаюсь, ледве стримавши крик. Мене теліпає. Перед очима все ще страшна картинка зі сну, яку ще довго не вдасться забути.

Що все це означає? Це просто нічне жахіття чи підсвідомість намагається щодо донести до мене?

Не встигає порозмірковувати над цим запитаннями, бо заграє телефон. На дисплеї висвічується ім’я Денису. Кілька секунд вагаюсь, але потім відганяю неприємні асоціації зі сном і беру слухавку.

І першим же запитанням Денис викликає в мене шок.

— Що, якби ми поїхали до Італії?

Якусь мить оторопіло витріщаюсь в світло-персикові шпалери на стіні, не знаючи, як реагувати на подібні слова від людини, з якою бачилася буквально раз у житті.

— Це якийсь жарт? — урешті-решт видаю.

— Ні, я абсолютно серйозно. Після вчорашньої нашої розмови я одразу ж найняв детектива для пошуків тієї самої Ані. Це виявилось легше легко, тож уже вдалося отримати її адресу. Пропоную вирушити до Італії та особисто з нею все обговорити.

Звісно, я вчора бачила зацікавлення в цій справі з боку Дениса, але не думала, що він перейметься аж так серйозно.

Усе це здається настільки нереалістичним, що в голову починають пробиратися моторошні та огидні підозри. Можливо, мама мала рацію, називаючи цього чоловіка маніяком і зараз він збирається скористатися моєю слабкістю, щоб заманити в пастку?

— Я не вірю тобі, — промовляю тремтячим голосом.

Варто було б покласти слухавку, але я чекаю. Хочу, щоб Денис переконав мене у своїй щирості та розвіяв усі підозри. На щастя, саме це він і робить своєю наступною реплікою:

— І це навіть можна зрозуміти. Хто б не засумнівався у тому, що малознайомий чоловік без задніх думок кличе у далеку подорож дівчину, виключно заради того, щоб дізнатися про її можливі стосунки з власним батьком? Проте що як я скажу, що в мене є певні підозри щодо того, що ти була частиною деяких його незаконних справ?

Я просто не вірю власним вухам. Щойно Денис підтвердив, що весь цей час усі мої переконання щодо того, що минуле приховує щось страшне та темне. Усе це правда, а я не божевільна.

— Про які саме незаконні справи мова?

— Чесно кажучи, конкретно поки що не вдалося з’ясувати, а підозри не хочу тобі казати, щоб часом не створити фальшивих спогадів.

Так, не можна було не визнати, у цьому був сенс, оскільки лікар казав, що подібне дійсно може трапитися при моєму діагнозі.

Я вже майже погоджуюсь на цю поїздку до Італії, коли несподівано згадує про одну дуже суттєву перепону на шляху реалізації даної затії.

— Звісно, усе це звучить чудово. Та є одна проблема — мої батьки. Після аварії вони дуже переживають за мене та навряд чи погодяться відпустити з тобою в таку далеку подорож.

З хвилину Денис мовчить, обдумуючи мої слова, через що починає здаватися, що він от-от відмінить усю цю затію та покладе слухавку, проте його наступні слова доводять хибність даного припущення:

— Дай мені номер телефону когось з них, і я переконаю їх у тому, що зі мною тебе можна відпустити.

Дуже сумніваюсь, що це спрацює, але іншого виходу все-рівно не спостерігається, тому чому б, власне, і не спробувати? Знаходжу в телефонній книзі номер матері та диктую його Денису. Подивимось, що з цього вийде.

Буквально за кілька хвилин гучна весела мелодія сповіщає про вхідний дзвінок на мамин телефон. Вона бере слухавку досить швидко. Від напруження усередині мене все стискається. Чекаю, що після інформації про те, хто і з якою метою їй телефонує, мама розпсихується, накричить на Дениса та прибіжить знову читати мені нотації.