Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

- Ніколи не могла подумати, що ти в мене така роззява.. - якось недовірливо відповіла мама. Та все ж взялася мене годувати. Ми трохи посиділи на кухні, а потім я пішла у свою кімнату і просиділа за фільмами до самого вечора. 

Коли прийшов з роботи батько, ми пішли вечеряти, де звісно не обійшлося без його підколів, на рахунок того яка я незграба. Як ви вже звернули увагу, строгістю в нашій сім'ї керує мама, тато ж у мене класний і тямущий чоловік, якщо я щось утворила, він завжди захищав мене перед мамою. Я трохи  по відбивалася від його жартів і відправилася на водні процедури, що до речі було з пораненою рукою, ой як важко зробити. А потім завалившись у своє тепле ліжечко, заснула як мала дитина. 

А прокинулася я коли на годиннику була уже одинадцята. В думках подякувала що мама дала можливість довго поспати. Всю ніч мені снився Левицький, наша зустріч біля дверей універу, цей дурний поцілунок. Та в моєму сні, я все ж відповідаю на нього і більше того, цей поцілунок мені сподобався. Потім ми в спортзалі граємо волейбол, тільки у двох, і що найгірше я йому цю гру програла, коротко  кажучи, повна маячня. 

Я ще трохи повалялася в ліжку і пішла снідати, а тоді взялася за прибирання. Ввечері до мене прийшли подруги, Іра та Софія, я пригостила їх чаєм та маминим фірмовим тортиком. До речі, моя мама дуже смачно готує випічку, і кожного тижня балує нас з татком чимось смачненьким.

- Твоя мама просто чарівниця. - облизуючи свою ложку з тортом та нахвалює мою маму Софія. Дівчина середнього росту, шатенка з довгим волоссям і синіми очима.

- Ага, ще більшої смакоти я в житті не їла - підтримала подругу Іра. Вона ж була високою блондинкою з чорними очима. 

Я ж весело посміхалася і відчувала гордість за свою маму. Жаль що мені не передалися її кулінарні таланти. Я звичайно завжди їй допомагала, була на кухні як чорнороб, принеси-подай. Та і готувала я тому що треба, а мама це робила з любов'ю. 

З дівчатами ми дружимо ще зі школи, і збираємося на вихідні разом, щоб обговорити, що в кого цікавого сталося за тиждень. Ми завжди розповідаємо один одному все, я напевно вже знаю половину групи дівчат, заочно звичайно. З найближчими знайома особисто. 

Звичайно не оминула уваги, моя рука, особливо для Іри, вона наш майбутній лікар, навіть зробила мені нову перев'язку. Софія ж у нас майбутній історик. Так вже склалося що всі ми обрали різні і зовсім не схожі спеціальності. І я без зайвих вагань, розповіла їм свої пригоди. Від них мені приховувати нічого не хотілось. Мені завжди цікава думка подруг.

Потім ми направилися в наш місцевий клуб, зустрілися зі своїми друзями. Ну вірніше для мене вони друзі, а для дівчат їх другі половинки. Діма, високий, підкачаний чорнявий хлопець, молодший від нас на рік, з Ірою вони зустрічаються ще з 10 класу. Славік - світловолосий, теж досить високий хлопець,  та по статурі, все ж Дімі програє. Наш з дівчатами однокласник, з Софією також зустрічаються ще зі школи, скільки їх пам'ятаю, вони завжди дарували один одному подарунки на Валентина, серйозно ж почали зустрічатися з класу 11. Ще в нашій компанії є Сергій, однокласник Діми. Ну звичайно скажете ви, в ідеалі було б, якщо я зустрічалася з Сірим. І можливо хлопець був би й не проти, та я завжди ставилася до нього тільки як до друга. 

Ми привіталися з хлопцями й направилися в клуб. Махнувши по парі коктейлів, ми з дівчатами пішли танцювати. Настрій в мене був хороший, мушу сказати, алкоголь свою справу зробив. Натанцювавшись від душі ми вирішили трохи перепочити і скласти компанію хлопцям, які за столиком пили пиво та щось весело обговорювали. 

Та від хорошого настрою не залишилося й сліду, коли до нас підійшла вже знайома нам парочка. З усіма привіталися і всадившись на вільне місце, хлопець посадив собі на коліна дівчину. Я мовчки кивнула і відвернулася в іншу сторону. В повітрі повисла якась напружена обстановка, та хлопці взялися розряджати цю ситуацію, різними жартівливими історіями та приколами.

Ці двоє, вже давно були в нашій компанії, тільки в інших ролях. Марк мій колишній хлопець, а Яна наша однокласниця і подруга, для мене звичайно колишня. Через те, що компанія в нас одна, мені дуже часто приходиться бачитися з ними, як би це не було для мене неприємно. Якщо ви подумали, що в мене залишилися почуття до цього придурка, то я з впевненістю скажу що ні. Всі свої сльози, я виплакала ще минулого року. Біль та образу, через зраду двох близьких мені людей я змогла пережити. Просто була б на місці Яни, якась інша дівчина, мало мені знайома, мені було б набагато простіше. Вона звичайно просила в мене пробачення, казала що безмежно кохає хлопця і жити без нього не може, і це почуття у неї вже давно. Для мене це було дико, виходить тоді коли я з ним зустрічалася, вона вже його любила. Не знаю, на що вона сподівалася, після такого? Що ми будемо дальше дружити, ніби нічого не сталося?.... це було вище моїх сил. Все на що я спроможна, це привітатися, і зрідка перекинутися парою слів. Дівчата ж пішли за мною, для них цей вчинок, теж був низький. Та з Яною вони все ж, спілкуються краще.

Кожного разу коли ми десь зустрічаємося, вони завжди, обнімаються і цілуються. Таке враження наче мені на зло. Яна ніби тим самим дає мені зрозуміти, що мій хлопець тепер її, а я пустий звук. А задоволений вираз обличчя Марка ніби і каже: - 'бачиш, в мене все добре, маю дівчину. А ти за рік часу навіть не спромоглися нікого собі знайти.' Для мене це, справді дуже важко, і що найобразливіше, всі мої подруги мають хлопців. А я як на зло нікого не можу знайти. Ви не уявляєте, скільки раз мені хотілося прийти в клуб з хлопцем за руку, тим самим даючи зрозуміти, що мені начхати на них, що в мене все добре і я щаслива... Та натомість, мені зустрічаються самі придурки, як то кажуть, один кращий іншого.