Читати книгу - "Моя кров - це прокляття // Mattheo Riddle, Ila Styles"

Полум'я у величезному каміні грало теплим світлом, кидаючи тіні на стіни старовинного кабінету. Альбус Дамблдор сидів за своїм столом, уважно розглядаючи артефакт, що лежав перед ним, - старий, пошарпаний щоденник. Міністр магії, Корнеліус Фадж, сидів навпроти, нервово смикаючи край своєї мантії, намагаючись приховати тривогу.

- Джеймс Поттер знайшов його в Шотландії? - сказав Дамблдор, не зводячи погляду зі щоденника.

- Так, - відповів Фадж, намагаючись зберегти стриманий тон, хоча в його голосі звучали нотки занепокоєння. - Він знайшов цей щоденник під час місії, яку ми доручили йому. Виявляється, цей щоденник належав Волдеморту. Це не просто випадкова річ. Вона містить сильну темну магію, Невиразимці продовжуватимуть вивчати предмет.

Фадж зблід, і його нервовий настрій став проявлятися ще більше.

- Але незрозуміло, що чому він перебував там, - додав він, не приховуючи здивування. - Його міг знайти хто завгодно.

- Можливо Волдеморт сам залишив там його, - сказав Дамблдор. Його голос був спокійним, але в очах палахкотів вогонь розуміння. - Цей щоденник відстежили в моменти сплеску темної магії. Я підозрюю, що цей артефакт міг бути створений як ще один із засобів Волдеморта для збереження своєї сутності. Можливо, щоденник так намагався притягнути до себе когось.

- Ти хочеш сказати... - Фадж замовк, усвідомивши, що щойно почув, і продовжив пошепки. - Що він намагається повернутися?

Дамблдор мовчки кивнув, його обличчя залишалося зосередженим.

- Невідомо скільки таких артефактів створив Волдеморт. Щоденник, який знайшов Джеймс, - це предмет, який має забезпечити його повернення. Однак є дещо, що мене тепер турбує, - додав він, подивившись на Фаджа. - Маттео Реддл.

Фадж підняв брови, але не встиг відповісти, бо в цю мить двері кабінету відчинилися, і в кімнату увійшов Северус Снейп. Його чорний плащ хвилями падав з плечей, а в руках він тримав щось, загорнуте в темну тканину.

- Альбусе, - холодно сказав Снейп, не звертаючи уваги на Фаджа. - У мене є одна річ, яку ви маєте побачити. Це було віддано мені Маттео Редлом.

Дамблдор підняв голову і подивився на Снейпа з цікавістю.

- Що це, Северусе?

Снейп підійшов ближче до столу й акуратно розгорнув тканину.

Перед усіма відкрився кулон із темного металу, в якому мерехтіли ледь помітні символи. Кулон був непримітний на перший погляд, але від нього випромінювалося щось лякаюче і холодне, немов він був пронизаний темною магією. Магією, яка була схожа на магію щоденника.

- Маттео віддав його мені, сказавши, що більше не може носити цей тягар, - пояснив Снейп, його голос був спокійним, але з нотками тривоги. - Він знає, що це небезпечна річ і що цей кулон був важливою частиною спадщини його родини. Але більше того, він відчув, що цей кулон впливав на нього.

Дамблдор обережно взяв кулон у руки, оглядаючи його з усією серйозністю. Його погляд став ще більш зосередженим.

- Волдеморт залишив більше слідів, ніж ми могли уявити, - сказав він тихо. - Цей кулон, як і щоденник, є частиною його плану зберегти себе у світі. Маттео, здається, розуміє небезпеку і намагається позбутися цього, але це свідчить про глибоку внутрішню боротьбу, яку він веде.

Фадж виглядав ошелешеним.

- Ще один артефакт? І цей хлопець, Маттео... Він теж може становити небезпеку, як і його предок. Ти розумієш це, Альбусе? Його не можна недооцінювати!

Дамблдор м'яко посміхнувся, але його очі залишалися серйозними.

- Маттео - не свій предок, Корнеліусе. Він намагається обрати інший шлях, але йому важко, і він потребує допомоги. Я бачу, як він бореться зі своєю спадщиною. Віддати цей кулон - це важливий крок для нього. Це ознака того, що він не бажає повторити шлях Волдеморта.

Снейп кивнув, підтверджуючи слова Дамблдора.

- Він боїться, що його темна спадщина може затягнути його в темряву. Але він зробив свідомий вибір. Він обрав протистояти цій силі.

Дамблдор відклав кулон і подивився на міністра.

- Ці артефакти - залишки Волдеморта. Ми повинні знищити їх. Але Маттео - це зовсім інша історія. Йому потрібно допомогти зробити правильний вибір. Якщо ми просто бачитимемо в ньому небезпеку, це штовхне його туди, звідки він намагається вирватися.

Фадж глибоко зітхнув, але його погляд залишався настороженим.

- Я все ще думаю, що це ризиковано. Але якщо ти впевнений, Альбусе... я підтримаю тебе, - сказав він, хоча його голос звучав з очевидним сумнівом.

Дамблдор знову подивився на кулон і щоденник перед собою. Їхнє знищення стане ще одним кроком до остаточної перемоги над темною спадщиною Волдеморта, але найважливіша битва все ще була попереду - битва за серце і душу Маттео Реддла.

- Це не буде легко, - тихо сказав Дамблдор, немов більше самому собі, ніж іншим. - Але ми повинні вірити в можливість змін.

***

Маттео відчував, як його рішення відхилити темряву зміцнило його внутрішній світ. Але тепер, коли він зробив свій вибір, Гоґвортс більше не був безпечним місцем для нього. У коридорах замку атмосфера змінилася: учні Слизерина, включно з Мелфоєм і його групою, почали демонструвати відкриту зневагу, а в очах багатьох - особливо тих, хто підтримував ідеї чистокровності й темної магії - горів холодний вогонь розчарування.

Тейлор завжди була поруч, але Маттео знав, що цей новий шлях буде тільки складнішим. Тепер йому доводилося не тільки захищатися від чуток і нападок, а й переконувати самого себе, що його вибір був правильним, коли проти нього постали сили.

Одного разу вночі, повертаючись із бібліотеки після підготовки до іспитів, Маттео відчув щось дивне. Коридори були тихішими, ніж зазвичай, навіть для пізнього часу. Він прискорив крок, відчуваючи, що за ним стежать. Відчуття стало надто сильним, щоб його ігнорувати.

Коли Маттео повернув за ріг, перед ним несподівано з'явилися три постаті - Мелфой, Забіні та Грегорі Гойл. Посмішка на обличчі Мелфоя була недоброю, і його очі виблискували холодом.