Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Я би цього не хотів, але… Відпущу. Я би сам туди поїхав, але не можу! Якщо я з'явлюся в імперії, Гордій оголосить мені війну. Він підступна людина! І краще би вам триматися подалі від нього! Я звісно зробив запит і з'ясував хто такий Філіп! Ще позавчора.

- Тобто? Ми ж повідомили тільки вчора ввечері! - здивувався Альбрехт.

- Філіп приходим до мене. Шукав вас, розповідав свою історію. Я його просто відправив в трону залу, тому що це вирішувати лише вам. Якщо тобі цікаво. - Мерлін присів у крісло поруч. - Він дійсно належить до роду де Аурельо, мешкає разом з донькою Еммою. Повне ім'я звучить Емма Аліса Марія де Аурельо. Кандидатка на роль принцеси Каталінської.  Проживають вони в передмісті Азура, це захід Андрії. В останні п'ятдесят років про них не було нічого чути!

- Ого! - хлопець від подиву навіть рота відкрив.  - І ти так швидко це дізнався? Так нам можна їхати?!

- Почекайте. Встигнете! - пригальмував його Мерлін. - Самі ви не поїдете. Я підготую для вас охорону! Чи ви думали, що зможете так поїхати? Безглуздо…

- І ще, Мерлін. Я повинен повернути титул!

 -Добре. Як і домовлялися.

- Це ще не все. Ось тримай. Ти повинен підписати це! - Альбрехт передав йому декілька списаних аркушів.

Мерлін подивився написане, і очі у нього округлилися.

- Чому? - лише спитав він.

- Так буде краще. Особливо для мене. Я знаю, це у твоїй владі!

– На це ми не домовлялися! Чи ти не збираєшся повертатися? Чому ти приніс мені це зараз? - насупився Мерлін, стиснувши в руці край аркуша.

- Я не хочу, щоби все повторилося! Тож підпиши.

- Де гарантія, що ти повернешся? – серйозно глянув на нього брат.

- Я ж сказав! Наше завдання лише знайти магів. А Філіп уже сам у всьому розбереться!

- Коли назад?

- Не знаю! На це піде багато часу! Може, півроку, рік!

- Даю тобі час до січня! Ви мені тут потрібні! Так що поспішайте!

- Але ж це мало! – вигукнув Альбрехт. - Чотири місяці! Ми не встигнемо!

- Іде війна! - Мерлін підвівся з крісла, пройшовши до столу. - Ваша витівка мені дуже не подобається! Філіп пообіцяв, що з вами нічого не станеться. Але… я тебе знаю, Ал. Не смій мстити Гордію! Не забувайте, що ви маєте робити, а що ні!

- Я зрозумів. - хлопець важко зітхнув, спробувавши не сперечатися з братом. Він розумів, як важко тому зараз. - Все буде добре. Ми обіцяємо! Взимку, звичайно, буде важко переходити через перевал, але якщо зібрати достатньо сили, потім можна побудувати телепорт!

Чарівник, відвернувшись від нього, став обличчям до каміна, де висів портрет Канни. Його зробили в день їх заручин. Подумки Мерлін вже вів  з нею розмову… Він сподівався, що вона пробачить його за те, що він дозволив її дочці наражати себе на небезпеку.

- Я мушу тобі дещо віддати! - Мерлін відвернувся від портрета і взяв зі столу скриньку. - Це колись належало твоєму батькові! Минуло стільки років… - чарівник відкрив кришку, і дістав каблучку з великим рубіном.

- Це каблучка мого батька? - охнув Альбрехт, не вірячи своїм очам. – Вона тепер моя?

- Так! Я давно збирався тобі її віддати!

- До речі, як звали мого батька? Ти казав, що він був сильним чарівником і загинув.

– Я не знаю його повного імені! Він сказав, що його звуть Ал. У той момент, коли ми зустрілися, він подорожував країною! Навіть не знаю, звідки в нього таке дороге кільце!

- Може, передалося від когось у спадок? Або подарували!

- Можливо! Але це не моя справа! Ігред, наша мати, попросила, щоб я зберіг його! Вона вірогідно знала про твого батька все, але чомусь не розповіла мені!

Альбрехт зітхнув, подивившись на дивний рубін у себе на пальці, і непомітно усміхнувся. Хоч щось з'явилось у нього від тата.

 – Мерлін. – хлопець уже збирався йти, але раптом вирішив поцікавитись. – А як виглядав той, кому належала ця каблучка? Я хоч трохи схожий до нього?

- Я вже не пам'ятаю! То було двадцять років тому! Начебто в нього було коротке темне волосся, і ростом трохи вище за тебе!

- Добре. Дякую. Ну я піду. Потрібно ще сказати Раді. Зібрати речі. Ми потім зайдемо! - Альбрехт поспіхом попрощався і вибіг із покоїв Мерліна.

Стільки було попереду планів і майже стільки ж труднощів. Але Альбрехт твердо вірив, що в них все вийде. Він поспішав якнайшвидше опинитися в кімнаті Ради.

Вона була йому, як сестра. Він її шалено любив, і хотів оберігати. Ця поїздка означала б для них багато. За пошуками вона перестане сумувати за матір'ю, а він зможе помститися Гордію.

Помститися? Хлопець пригальмував. Хіба він не обіцяв Мерліну цього не робити?

Погляд Альбрехта знову випадково впав на каблучку з рубіном. Усередині щось стиснулося, захотілося рити землю, але дізнатися всю правду про батька. Яким він був? Де жив перед тим, як познайомився з матір'ю? І звідки у простого мандрівника могла взятися така дорога каблучка?

Ідея дізнатися про батька йшла наперекір його планам. Ентузіазму перед поїздкою до імперії поменшало. Але відмовлятись було вже пізно. Альбрехт пообіцяв собі, що коли повернеться, обов'язково в усьому розбереться.

[1] Я і так мертва, старший братець. Забув? Все наше місто було спалено рік тому! (пер. Аліського діалекту імперії) 

[2] Вже запізно жаліти про свої вчинки! Ми опинилися на шляху до тебе, і тому нас знищили. Подумай, скільки ще людей, що не знають, що живуть поруч з чарівниками? Може і в їх міста колись приїде каральний загін! І тоді все повториться! Ти ж цього не хочеш?