Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Він важко опустився на один із широких, оббитих шкірою стільців, що стояли біля довгого столу. Його погляд був прикований до Клинка Ночі. Темрява, що огортала меч, здавалася живою. Навіть на відстані артефакт викликав тривожне відчуття — ніби його присутність обтяжувала повітря.

Салем стояв трохи осторонь, притулившись до дверної рами. Його постава була майже розслабленою, руки складені на грудях. Він мовчки спостерігав за мечем, наче вивчав його, але без страху чи подиву. Цей його спокій дратував Еріона. Як він міг зберігати таку байдужість після всього, що сталося?

— Як ти можеш бути таким спокійним після цього? — нарешті озвався Еріон, його голос був хрипким від напруги. — Після всього, що ми тільки-но бачили?

Салем повільно підняв голову, зустрівши погляд хлопця. Його очі, глибокі й трохи втомлені, випромінювали дивну суміш розуміння та байдужості.

— Бо біля артефактів такого роду подібне трапляється частіше, ніж ти думаєш, — відповів він рівно. — Ти бачив лише одну з багатьох таємниць, які вони приховують.

Еріон відчув, як у ньому закипає гнів. Він стиснув кулаки, намагаючись утримати свій голос під контролем.

— І ти не міг попередити? — кинув він, його слова пронизували напружену тишу. — Чи ти теж вважав, що все це... нормально?

Салем трохи нахилив голову, і в його усмішці промайнув ледь помітний натяк на іронію.

— Я попереджав, — спокійно відповів він. — Моракса. Не тебе. Артефакти такого роду завжди несуть із собою небезпеку. Вони змінюють усе довкола, змінюють людей. Але Моракс, як і багато інших до нього, вважав, що він сильніший. Що зможе контролювати силу, яка за своєю природою не підкоряється нікому.

Еріон замовк, відчуваючи, як слова Салема проникають у його розум. Він усе ще дивився на меч, але тепер у його очах була не лише тривога, а й розуміння.

— Ти знав, що це станеться, — сказав він тихо, більше для себе, ніж для Салема.

Салем легенько кивнув.

— Цього ніхто не міг передбачити. Але тепер ти сам усе бачив. І ти розумієш, що подібні речі завжди трапляються там, де з'являються такі артефакти, — його голос був м’яким, але в ньому звучала прихована вага прожитих років. — Саме тому я ніколи не прагну володіти подібною силою. Занадто велика ціна за примарну могутність.

Еріон відвів погляд, відчуваючи, як у ньому знову зароджується страх. Але тепер він знав, що цей страх не через сам меч. Він боявся того, ким він міг стати, якщо залишить його собі.

Еріон підняв очі на Салема, його погляд був наповнений благанням і тінню страху. Клинок, що лежав на підлозі, здавався не просто зброєю, а живою істотою, яка повільно, але впевнено затягувала його у свій морок. Він відчував, як сила меча дихає поруч, наповнюючи кімнату холодом, що пробирав до кісток.

— Візьми його собі, Салеме, — голос Еріона затремтів, хоча він намагався здаватися впевненим. — Ти знаєш, як впоратися з цим. Ти розумієш його краще, ніж я.

Салем лише похитав головою. Його обличчя залишалося непроникним, але в очах блиснула тривога.

— Ні, Еріоне, — промовив він рівно, але з твердістю в голосі. — Це не моя ноша. І не моя відповідальність. Я не можу взяти його.

— Але чому? — Еріон піднявся зі стільця, його голос підвищився, і в ньому забриніли відчай та злість. — Ти мудріший, сильніший. Ти ж розумієш, чим він є!

Салем зітхнув і зробив кілька кроків до меча, не наближаючись занадто близько. Його очі зупинилися на лезі, з якого здавалося, виривалася темрява.

— Ти думаєш, що я не боюся? — його голос був тихим, майже задумливим. — Я знаю про такі артефакти більше, ніж хотів би знати. І одне я розумію чітко: ніхто не може володіти цією силою без наслідків.

Еріон мовчав, стискаючи кулаки, відчуваючи, як тягар відповідальності опускається на його плечі.

— Тоді що мені робити? — нарешті запитав він. Його голос став слабким, а погляд впав на меч. — Я не можу просто залишити його. Але й тримати в руках я теж не хочу.

Салем замислився на мить, а потім повернувся до Еріона. Його погляд став серйозним, у ньому тепер була не лише втома, а й відчуття ваги рішення, яке він намагався підказати.

— Повернися туди, де ти його знайшов, — сказав він, його голос був напружений, але впевнений. — Храм, Еріоне. Можливо, там ти знайдеш відповіді. Можливо, там ти зрозумієш, чому цей меч обрав саме тебе і що тепер із цим робити.

Еріон відвів погляд, його думки закрутилися в тривожному вихорі. Повернутися до храму? Повернутися туди, звідки він ледве вибрався живим? Це здавалося безумством, але водночас інших варіантів він не бачив.

— І якщо я повернуся? Що тоді? — спитав він, дивлячись на Салема, ніби шукаючи хоч якогось натяку на впевненість.

Салем злегка знизав плечима, його очі наповнилися якимось сумним розумінням.

— Тоді, можливо, ти зможеш зрозуміти, чого цей меч прагне від тебе. Або ж знайдеш спосіб звільнитися від нього, — відповів він. — Але будь готовий до того, що відповіді, які ти знайдеш, не будуть простими.

Еріон замовк, знову глянувши на меч. У глибині душі він відчував, що Салем правий. Але ця істина була такою гіркою, що її важко було прийняти.