Читати книгу - "Сліпобачення"

Вони називали нас Третьою Хвилею. Посадили всіх в один човен, що вирушив у довгу подорож чорною пітьмою. Топовий зразок зняли з випробувальних стендів на вісімнадцять місяців раніше, ніж планувалося. Якби нашу економіку не охопив панічний страх, то таке знущання над графіком призвело б до банкрутства чотирьох країн і п’ятнадцяти мультикорпорацій.

Перші дві хвилі випустили в світ іще квапливіше. Я дізнався, що з ними сталося, лише за тридцять хвилин до брифінгу, коли Сарасті завантажив телеметричні дані в КонСенсус. Тоді я повністю відкрився; досвід виповнював мої імплантати, протікав через тім’яну ділянку тріумфальним, переповненим даними швидким потоком. Щомиті я можу пригадати ці дані, адже вони свіжі, як у день запису. Я там.

Я — вони.

Я — безпілотний. Я — одноразовий. Мені додали потужності, спростивши до найнеобхіднішого: двигун на телематерії з кількома камерами, прикріпленими спереду; прискорююся до стількох «джі», що плоть вже давно перетворилася б на желе. Я весело мчу в пітьму, а по правому борту, по стереоскопічній зоровій вісі в сотню кілометрів, летить мій брат-близнюк. Два стрімкі потоки іонів розженуть нас до релятивістської швидкості ще до того, як бідний старий «Тезей» доповзе до Марса.

Але тепер, коли ми залишили позаду шість мільярдів кілометрів, Центр керування польотами перекриває кран, і ми летимо по інерції. Комета росте в наших об'єктивах: заморожена загадка, що посилає в космос сигнали, наче промінь маяка. Ми пробуджуємо наші рудиментарні чуття і розглядаємо її у випромінюванні на тисячі частот.

Ми жили заради цієї миті.

Помічаємо мінливе коливання, яке свідчить про нещодавнє зіткнення. Бачимо шрами: гладенькі крижані простори там, де колись прищувата шкіра перетворилася на рідину, щоб знову замерзнути. Навряд чи можна звинувачувати у цьому далеке і слабке сонце за нашими спинами.

Ми бачимо те, що астрономічно неможливо: комету з ядром із очищеного заліза.

Бернс-Колфілд співає, коли ми пролітаємо повз. Не нам; він не зважає на наш проліт, як і не зважав на наближення. Він співає комусь іншому. Можливо, одного дня ми зустрінемося з його слухачами. Можливо, вони чекають у безлюдних пустках, що простягаються перед нами. Центр керування польотами перевертає нас, змушує не відривати об'єктивів від цілі, хоча немає надії захопити щось іще. Вони посилають відчайдушні інструкції, до останнього біта виловлюють наші сигнали, які й далі слабнуть та губляться у статичних перешкодах. Я відчуваю їхній відчай, небажання відпускати нас; раз чи двічі нас навіть запитували, чи могло б якесь раціональне співвідношення тяги та гравітації затримати нас надовше.

Але сповільнення — для невдах. Ми ж прямуємо до зірок.

Бувай, Бернсі. Бувай, Центр Керування Польотами. Бувай, Сонце.

Побачимося після теплової смерті.

Ми обережно наближаємося до цілі.

У другій хвилі нас троє: ми повільніші за наших попередників, але все одно значно швидші за будь-який об'єкт, на який накладено обмеження плоті. Нас обтяжує вантаж, що робить нас практично всезнавцями. Ми бачимо на всіх хвилях, від радіочастотних і аж до суперструнних. Наші автономні мікрозонди вимірюють все, що передбачили наші господарі, а крихітні бортові конвеєри здатні зібрати з атомів решту приладів, яких земляни не передбачили. Атоми, які ми збираємо навколо себе, з'єднуються з іонами, що променем передаються з місця, звідки ми прибули: в наших черевах накопичуються тяга та обладнання.

Додаткова маса сповільнює нас, але ще більше затримують гальмівні маневри на півдорозі. Друга половина мандрівки обернулася на постійну боротьбу з інерцією, що накопичилася за першу половину. Не дуже ефективний спосіб подорожувати. Якби не часові обмеження, ми б завиграшки досягли оптимальної швидкості; можливо, крутнулися б навколо зручної планетки, щоб веселіше летілося, а решту шляху дрейфували б. Але час не чекає, тож ми працюємо на максимумі. Ми мусимо досягти місця призначення, не можемо проскочити повз нього і дозволити собі самовбивчий шал першої хвилі. Вони лишень побачили краєчок поверхні. Нам же потрібно нанести її на карту з точністю до рисочки.

Треба бути відповідальними.