Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

 — Супер, прохід завалило, а як ти сюди потрапив? — Спитав 1048 А, витріщившись на коридор з заваленою стелею.

— Через вентиляцію, та я не думаю, що нам варто туди лізти. — Відповів дворець.

— Стривай, хто чує, де чує?

— Про що ти говориш?

— Не я говорю. Голоси, багато тонких голосів, вони десь недалеко.

1048 повірил своєму клонові, і ледь втримався від улюбленого жарту про "усечуючого". Колись вони часто жартували, коли поруч не було людей, проте зараз не до жартів.

— Гаразд, підемо іншим коридором.

— Навіть не думай, там калюжа крові і проводи обірвані. Меж іншим, органічні тканини дуже добре проводять струм, але це боляче!

— Пробач, але тут або дроти, або сороконіжки.

1048 узяв один зі шматків стелі, посадив на нього свою копію і штовхнув у калюжу. Це було схоже на катання на санчатах... за винятком бризків крові та спалахів від дротів. На лапках ведмедика лишилися криваві плями, а це значить, йому знову доведеться купатися, а потім висіти на мотузці та сохнути, це буде доволі неприємно, якщо його не розірве якийсь монстр, а це ще неприємніше.

— Отже, дітки, запам'ятайте раз і назавжди, комах треба виводити не спреєм, а холодною зброєю.

— От супер, нова серія почалася тоді, коли я втік. — Образився 1048 А.

— Зараз сцену покидає наш головний глядач, та я сподіваюся, він колись повернеться, і обов'язково побачить цю серію!

— Ти чув, Плюшевий? Він знає, що я його фанат, яка честь!

1048 байдуже кивнув. Варто було лише з'явитися сороконіжкам, як зі складу вийшов Помпон, це була одна з його небагатьох появ у реальному світі. Спроби сороконіжок його вкусити були марними: клоун просто чавив їх чоботями. Зубні феї виявилися хитріші: вони пролетіли над головою клоуна і рушили до 1048 А.

— Біжімо, швидше! — Швидко показав Вухастик, та Плюшевий стояв наче статуя, повторюючи, наче не помічаючи його:

— Не залишай мене, я його чую, не залишай...

Зграя фей вже налетіла на бідного ведмедика, та він скинув їх і дав добрячого копняка своєму творцеві.

Він одразу отямився і вони вдвох побігли далі коридором. Після кілометра (що був доволі довгим для маленьких лапок) феї відчепилися, їхню увагу привернула кімната якогось іншого S.C.P.

— З цього коридору можна потрапити у ту кімнату.

Ведмедики йшли у напівмороці, коридорами були розкидані трупи робітників, причому вбити вони були різними об'єктами.

"Усі люди помруть тут рано чи пізно, якби я тоді пішов іншим шляхом, той хлопець усе одно помер би" — заспокоював себе 1048.

Раптом увесь коридор осяяло яскраве світло, а з дальної кімнати почувся роботичний голос.

— Спрацювало!

***

— Так, ще трохи і ми на місці, залишилося пройти одну камеру.

— А це що? — Спитала здивована Емі, коли вони проходили повз скляної кімнати, всередині якої бурлило щось чорне.

— Раніше тут тримали Маску Одержимості, ось ця чорна хрінь роз'їдає майже усе, окрім скла. Та над ним проводили якийсь експеримент, тож зараз тут нікого нема.

— Добре хоч ця Маска не бігає...

— Ну, як тобі сказати... Він може контролювати тіла людей. Знаю, це погана новина.

— Та ні, якщо хоче до нас причепитися, має у чергу ставати.

— Гей, та я не винен, що стався той збій!

— Не винен. — Присоромлено відповіла дівчина.

— Та годі тобі, не сумуй. Дорече, ми на місці, але давай для початку зайдемо до комірчини, я візьму собі протигаз про всяк випадок, ну і ти можеш собі щось забрати.

Комірчина була малою та універсальною. Туди складали усе: від швабри та жуйки до документів та карток. Емі у першу чергу взяла картку, щоправда, там була цифра стерта, а поруч лежала записка, у якій просили видати нову. Потім вона привласнила рацію, шкода тільки, що батарейок не було.

У цей час Вільям знайшов протигаз і помітив на полиці новий документ у червоній папці. Зазвичай тут вони з'явллися коли на рівень мали перевести новий об'єкт.

— Ну, ти усе взяв? — Поцікавилася дівчина, переводячи погляд на Вільяма.

— Так, ти йди, там двері поруч недалеко, а мені треба перевірити... Присутність поруч S.C.P. І це дуже важливо, тож не заважай!

— Гаразд.

Вільям підійшов до дверей за кілька хвилин.

— У нас проблема. Тут двоє дверей, а між ними табличка-поередження. Виходить, одні з цих сходів небезпечні.

— Як думаєш, які?

— Праві. Там чутно голоси, та якісь нелюдські, хоча, я не певна, і взагалі, не мені це знати.

— Здається, все-ж таки тобі.

— Тобто?

— Я все думав, як ти втекла від безсоників,та вони просто не чіпають об'єкти!